Жінки в армії. Історія штурманки Ан-26, яка випустилась після Чугуївської трагедії

Тетяна Іванова - одна з п'яти жінок-штурманок в Збройних силах України. Дівчина служить у бригаді транспортної авіації імені Героя України Дмитра Майбороди, яка дислокується біля Вінниці. У свої 23 роки авіаторка підкорює небо на військових літаках АН-26.

Обрати спеціальність її переконав батько.

"У випускному класі ми з ним поговорили і вирішили, що подаватиму документи на штурмана. Того року саме було три місця для жінок-військовослужбовців і я пройшла", - згадує Тетяна.

Батько дівчини також військовий. Раніше служив офіцером з бойового управління, а згодом начальником командного пункту в Повітряних силах ЗСУ. Свого часу чоловік також навчався на штурмана.

Наприкінці 90-х в армії не вистачало авіапалива, тому льотні спеціальності перекваліфікували на інші напрямки. Через це на другому курсі довелося перевестися. Його мрію про небо фактично здійснила донька.

"Батько для мене авторитет і я поважаю його думку. Він розповідав про небо, що це романтична та престижна професія. Зваживши всі "за" та "проти", вирішила - чому б ні?"

Навчання на штурмана

Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба дівчина закінчила в 2020 році. Зі 120 випускників факультету лише четверо отримали "золоту медаль". Відзнаку з рук командувача Повітряних Сил Сергія Дроздова прийняла і Тетяна.

"На штурмана зі мною навчалося ще двоє дівчат. Викладачі ставилися по-різному, але я завжди намагалася довести, що заслуговую здобувати цю спеціальність", - розповідає вона.

Сьогодні в авіаторки позаду 220 годин нальоту на військових літаках та 7 стрибків з парашутом. Серед службових обов'язків - прокладання маршруту під час польоту, відслідковування метеоумов на радарах, а також рекомендації командиру літака під час заходу на посадку.

"Мені пощастило з ескадрильєю. Всі ставляться досить лояльно та приязно. Можна навіть підійти до командира та звернутися за потреби", - розповідає вона.

Зізнається, що інколи над нею піджартовують.

"Мій зріст 156 сантиметрів, ношу найменші берци 36-го розміру. Навпроти інших інколи виглядаю, як дитина. Проте жарти-жартами, але я, як жінка-військовослужбовець, намагаюся відразу присікати цю "воєнщину", якщо вона виходить за межі. Краще хай мене вважатимуть злою, ніж некомпетентною", - каже вона.

Має авіаторка й власні традиції, які людям поза авіацією можуть здатися забобонами.

"Перед польотом штурман і командир екіпажу мусить виконати огляд літака. Коли закінчую, то завжди проводжу рукою по носі машини "на щастя". Мені подобається. Відчуваю себе ніби у фільмі", - зізнається Тетяна.

Чугуївська трагедія

"Також є правило - фотографуватися перед польотом не можна. На другому курсі університету не втрималася та зробила знімок під час льотної практики, так в той день нам довелося виконувати аварійну посадку, тому що відмовив один з двигунів. Після цього правило запам'ятала на все життя", - згадує авіаторка.

Випускний рік навчання в університеті в неї збігся з трагедією у Чугуєві, коли розбився навчальний АН-26Ш університету. Загинули 19 курсантів та 7 членів екіпажу.

Це сталось 25 вересня, а її випуск всього через місяць - 30 жовтня.

Тетяна також навчалася на цьому літаку та згадує, що авіамашина мала не найкращий стан.

"Я знала майже всіх хлопців, які летіли в той день. До 5 курсу ми разом проходили льотну практику в Чугуєві, жили, ходили в столову", - ділиться вона спогадами з ВВС News Україна.

Вона пам'ятає той жахливий теплий вечір, коли їй зателефонували друзі і сказали, що сталась трагедія. Сама вона вже готувалась до випуску.

"Спочатку не могла повірити. Розумієте, розбився саме літак, на якому навчали штурманів. Там спеціально обладнані робочі місця для цього. Перша думка майнула про те, що АН-26Ш розрахований на двадцять людей. Це був справжній удар для мене", - розповіла Тетяна Іванова.

Але ця трагедія не змінила її плани - вже у листопаді 2020 року вона почала службу у війську.

Сьогодні дівчина готується до весілля. Наречений також служить у Вінниці, але в центрі аеронавігаційної інформації.

"Моя мачуха родом з Перу. Мати ще раніше померла від раку. Після цього ми кілька років ходили пригнічені горем, а вона, завдяки своєму позитиву, допомогла нам пережити втрату. Тому я хочу, щоб вона приїхала", - розповідає Тетяна.

"Але в них у країні взагалі жорсткі обмеження через коронавірус. Тому думаємо перенести святкування на наступний рік. Наречений дещо невдоволений, що я в бригаді сама серед чоловіків, але на це повторюю йому: "Очі бачили, що брали", - посміхаючись каже військова.

Батько Тетяни після виходу на пенсію також працює за кордоном. Наразі у відрядженні в Африці.

"Як військовослужбовець я хочу досягти конкретних результатів. Хочу показати, що жінки в армії не лише для того, щоб "каву носити", тому що існує такий неприємний стереотип. Дивлячись в майбутнє, бачу цей прогрес в країнах НАТО. Жінка - це не пусте місце в армії", - каже авіаторка.

Згідно офіційної статистики Міністерства оборони, станом на 1 січня 2021 року в Україні служить 56,7 тис. жінок. З них 4,8 тис. мають офіцерські звання.

Попри курс з наближення до стандартів НАТО, за останні десять років кількість жінок дещо знизилася.

Для порівняння, в 2010 році в ЗСУ служили 58,9 тис жінок, а вже в 2014 році - 41,1 тис.

Це пов'язано із загальним скороченням чисельності ЗСУ, яке проводили за президентства Віктора Януковича перед війною на Донбасі. Але сьогодні тенденція йде до збільшення.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!