Як Сталіну вдалося приховати від світу голод?

"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!" Цей плач лунає по всій Росії, на Волзі, в Сибіру, в Білорусі, в Центральній Азії та Україні", - ці слова валлійського журналіста Гарета Джоунса зараз мало кого здивують, адже тепер вони неодноразово підтверджені документально.

Але в 1933-му році це було одне із дуже небагатьох послань про голод, яке потрапило на шпальти світової преси і за яке він, можливо, згодом заплатив життям.

Подробиці про трагічні події, які здобули назву Голодомор, стали відомі у 1980-х роках, коли в Радянському Союзі виникли перші паростки горбачовської перебудови і політики "гласності".

Перед тим, за словами істориків, масивна пропагандистська машина СРСР здебільшого успішно приховувала факт штучного голоду і його масштаби.

Антипатія до Адольфа Гітлера і нацистів у повоєнні часи допомогли Радянському Союзові залучити на свій бік відомих і впливових письменників, журналістів і політиків, зусиллями яких звістки про голод і розруху перетворювалися на маргіналізовані погляди.

"Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду"

Ці слова місцевих жителів Гарет Джоунс цитував у своєму прес-релізі, який опублікували кілька газет після його подорожі в охоплені голодом райони.

В 1933-му році він сів на поїзд у Москві і, знехтувавши забороною іноземним журналістам на в'їзд, вирушив у нелегальну подорож углиб Харківської області, яка була однією з тих, що постраждали найбільше.

"Джоунс відправився в самісіньке серце зони голоду в Україні і передав, що він бачив: люди голодують, всюди мертві тіла, порожні села", - розповідає журналіст ВВС Джон Свіні, який досліджує історичні теми і вивчав можливі маршрути Гарета Джоунса у Харківській області.

"Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі я насмілився кинути на підлогу шматок зачерствілого хліба. Наче куля, селянин кинувся на підлогу і проковтнув його", - писав у звітах про свої подорожі Джоунс.

Про те, що вони голодували, жителі Харківщини просять передати на Захід і нині:

"Голод був, і великий. Страшний. Люди мерли, пухлі ходили. Я хоч і був малий, але пам'ятаю, що найгірший голод був перед весною 32-го року і в 33-му. Врожай був дуже хороший, пшениця була, все було. Держава забрала все", - розповів раніше ВВС Україна 85-річний Григорій Медведєв із села Колесниківка у Харківській області.

"Зачаровані ідеєю"

Перед своєю подорожжю Гарет Джоунс зустрічався із Малькольмом Маггеріджем - ще одним західним журналістом, який намагався писати про Голодомор, однак анонімно.

Їхні зусилля були поодинокими і зустріли значну критику. 31 березня 1933 року "Нью-Йорк таймс" надрукувала статтю Волтера Дюранті, який лише за рік до того отримав Пулітцерівську премію і активно заперечував голод, під назвою "Росіяни голодні, але не помирають із голоду".

За словами Джона Свіні, статті Волтера Дюранті перетворили величезну працю Гарета Джоунса у "кашу з напівправд". Хоча, як він каже, багато західних урядів, в тому числі британський та американський, знали про голод зі звітів своїх посольств. Але публічної інформації про це на Заході було вкрай мало.

"Найбільшим провалом було те, що західна преса, якій згодовували сталінську брехню, споживала її. Приховування смертей мільйонів людей було великим темним успіхом тоталітаризму Сталіна", - стверджує дослідник.

Окрім контрпублікацій, радянська влада організовувала візити до Союзу впливових людей, яким показували ситих колгоспників в Україні, розповів ВВС Україна історик, екс-керівник архівів СБУ Володимир В'ятрович.

Це особливо добре спрацьовувало через поширену тоді відразу до нацизму, який набирав обертів у Німеччині. Багато хто підтримував СРСР лише на противагу Адольфові Гітлеру, який використовував згадки про голод у своїй риториці, розповідає історик.

"Є відома цитата Ромена Роллана: "Не говоріть мені нічого про голод, я вважаю, що головною небезпекою для цивілізації зараз є Адольф Гітлер". Але, в принципі, такі люди як Бернард Шоу, Герберт Уеллс і інші були просто зачаровані ідеєю загально-соціальної справедливості, соціальної революції, і їм здавалося, що така ідея нарешті знайшла своє втілення у Радянському Союзі", - розповів Володимир В'ятрович.

У підсумку, викривальні статті про голод мало хто сприймав всерйоз.

За свою працю Гарет Джоунс отримав заборону на в'їзд до Радянського Союзу, тож згодом спрямував погляд у бік Далекого Сходу.

У 1935 році він вирушив у подорож до Внутрішньої Монголії, де його за загадкових обставин застрелили, залишивши, як стверджують історики, значні підозри щодо помсти НКВД.

З тим, що Радянський Союз повністю приховував голод на своїх землях, не погоджується директор Інституту країн СНД в Києві Володимир Корнілов, який у коментарі ВВС Україна сказав, що ті факти знайшли відображення в тому числі у радянській літературі.

"Ви і в радянських підручних з історії можете знайти немало згадок про голод - і в 20-х роках на Поволжі, і в 30-х в Україні. Врешті решт, залишилися ж і постанови всеможливих з'їздів, у яких також ішлося про цей голод", - стверджує пан Корнілов, хоч і визнає, що масштаби лиха намагалися применшити.

Володимир В'ятрович, зі свого боку, вважає, що політика приховування інформації про Голодомор тривала багато років: "Радянські органи безпеки виносили вироки ще довго після Голодомору лише за самі згадки про нього".

"Я вам наведу приклад. Я поступав до академії, будучи солдатом. Для того, щоб поступити, я склав іспит, усе було добре. Я мусив пройти так звану комісію із відбору слухачів до академії. Я записав у своїй автобіографії, в якій треба було детально написати про своїх родичів, що у мене батько і молодший брат вмерли з голоду", - розповів раніше ВВС Україна 88-річний Василь Гриценко з Харкова.

"Коли я пройшов комісію, генерал-майор Смершин викликав мене в кабінет і каже: що ж ти написав, що твій батько і молодший брат померли від голоду? Він вирвав цю сторінку із моєї біографії, дав чистий аркуш і сказав не писати про голод. Напиши, що просто вмерли — сказав він".

А в листі робітника заводу ХЕМЗ Я.В.Сапсая у відповідь на статтю в газеті "Правда" російського письменника Максима Горького, текст якого ВВС Україна передала головний редактор сайту про голодомор на Харківщині Ніна Лапчинська, чоловік писав:

"Чи це не зростання, чи це не досягнення, що на Україні ляснуло без бою, без війни сім мільйонів людських життів, серед них половина дітей, про яких Ви так благодушно розписуєте".

Цей лист був прикріплений до кримінальної справи, за якою чоловіка у 1935 році засудили до розстрілу, заміненого на 10 років позбавлення волі у таборах.

Полеміка триває...

Широкого розголосу правда про Голодомор здобула щойно у 1980-х роках, коли свої дослідницькі праці завершили Роберт Конквест, автор книги "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор", і Джеймс Мейс, який працював виконавчим директором комісії дослідників при Конгресі США, що дала оцінку Голодомору 1932-1933 років.

За роки Незалежності в Україні оприлюднили багато архівних документів, підготували нові дослідження, зняли фільми. У Меморіалі пам'яті жертв голодоморів в Україні, який відкрили в Києві, зберігають товсті томи з іменами людей, чиї життя забрав голод.

Але дискусії про масштаби голоду і стосовно того, чи був Голодомор геноцидом, спрямованим проти українців, тривають і досі - на офіційному рівні це визнали лише трохи більше двох десятків країн світу.

"Термін "Голодомор" народився для обґрунтування теорії свідомого геноциду саме проти українського народу. І ми прекрасно розуміємо, що з цим не погодяться багато представників Росії і України. Тому немає жодних сумнівів, що і далі триватимуть ці суперечки", - вважає Володимир Корнілов.

"Для частини людей, особливо старшого покоління, які формувалися і жили під радянською владою, будь-яка інформація про злочини цієї влади є неприйнятною, вони не готові її приймати, бо для них ця влада є частиною життя", - каже у відповідь Володимир В'ятрович.

Опонуючі сторони, однак, сходяться на тому, що тепер, після десятиліть інформаційної блокади в радянську добу, будь-хто, хто хоче отримати чи поширити інформацію про голод, практично не зустрічає цьому перешкод.

От тільки очевидців тих подій із кожним роком усе менше.