Вода, чорти та стрілянина: як українці святкували Водохреща

Яка б погода не стояла, з року в рік дедалі більше людей долучаються до традиції купання на Водохреща - свята, приуроченого до хрещення Ісуса Христа.

Дехто вірить у цілющу силу освяченої води. Вважають, що, якщо пірнеш цього дня, то цілий рік будеш здоровим. Дехто купається, не вкладаючи релігійний сенс. У такому випадку купання - спосіб випробувати себе та влаштувати незвичайну розвагу.

Хай там як, але йорданські купання вже давно стали масовим явищем в Україні. Проте чи завжди існувала ця традиція?

Але спершу поговорімо трохи про саме Водохреща.

Якщо пригадуєте повний текст колядки "Добрий вечір тобі, пане господарю", то там йдеться про найголовніші "три празники" зимового циклу: Різдво, Василя та Водохреща. Водохреща (Йордан, Богоявлення, Писана Коляда) закриває період святкування, який розпочинається 1 грудня з Днем святого Романа.

Існує навіть приказка: від Романа до Йордана - український Рамадан.

Етнографічні записи ХІХ - раннього ХХ століття повідомляють, що "програма" традиційного святкування останнього великого "празника" виглядала так.

Ввечері напередодні Водохреща традиційно накривали стіл із третьою кутею. Її називали голодною, бо вечеря не така багата, як на попередні свята. А ще це остання можливість поколядувати й поворожити.

Після завершення вечері був поширений звичай розстрілювали кутю з рушниць або проганяти кутю за допомогою іншого ритуального шуму. Запорозькі козаки подекуди вносили свої нотки до цього святкування, додаючи стріляння з гармат та іншої зброї. При цьому вигукували: "Іди кутя з покуття, а узвар на базар".

Ба більше, на Гуцульщині та на Подніпров'ї існував звичай виходити з рушницями і до ополонки.

Етнограф Яків Новицький так описував у 1870-х роках святкування на Запоріжжі: "На другий день, на Водосвяття, йдуть, бувало, до Дніпра і пушки з собою везуть. Як тільки попи почнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок".

На ранок громада йшла до водойми, де напередодні вирізьблювали хрест. У багатьох регіонах, наприклад, на Поліссі й на Полтавщині, хрест поливали буряковим квасом. Окрім цього, подекуди його прикрашали стрічками, хвойними гілками й сухоцвітом. Так само могли оздоблювати й межі ополонки.

Побутувало вірування, що, коли священник занурює хрест в ополонку, чорти вистрибують на берег і чим довше вони тут побудуть на поверхні, тим більше їх згине. Така інтерпретація пояснюється уявленнями про пекло, де завжди страшна спека. Тому вважається, що під час холодів на Водохреща чорти мусять замерзнути.

У багатьох місцевостях стріляли якраз із першим зануренням хреста до води. Дослідник Іван Манжура описував Водохреща на Нижньому Подніпров'ї: "місцеві стрільці із різнокаліберної зброї б'ють чорта, який, вигнаний з ріки силою зануреного в неї хреста, шукає спасіння у просторі. Натовп підлітків, що стоїть позаду стрільців, в цей самий час випускає масу голубів".

Останні символізували Святого Духа.

Вірили, що чорти залишаються на землі доти, доки котрась із жінок не прийде прати білизну до річки. Тоді нечисть може вернутися до води.

Як пише етнограф Олекса Воропай, старші жінки забороняли своїм донькам і невісткам прати білизну ще тиждень після Йордані, "щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів".

Інші ж просто пояснюють заборону прати якраз тим, що вода в цей час вважається святою. У деяких регіонах заборонялося прати на річках ще до шести тижнів після свята.

Йорданську воду підливали в колодязь, щоб і там не водилося нечисті.

"Гаразд, з пранням зрозуміло, а що з купанням?" - спитаєте ви. Пірнання до ополонки раніше дійсно не було загальноприйнятим звичаєм. Проте для окремих категорій ритуальне купання було важливим етапом очищення. І стосувалося це в першу чергу колядників і ряджених. І ось чому.

Період різдвяно-новорічних свят зберігає залишки дохристиянського святкування дня зимового сонцестояння - народження нового божества сонця у найдовшу ніч. Вірили, що в цей час межа між світом людей і потойбіччям стає тоншою.

Звідси уявлення, що душі померлих предків можуть прийти у гості. Звідси така концентрація ворожінь на долю й майбутній врожай, звичаї ставити додатковий посуд для померлих на Різдво, обережне й шанобливе ставлення до колядників і ряджених. Адже вдягаючи маски й костюми, вони тимчасово ховали свої "людські" риси.

Для носіїв традиційної культури колядники ставали символічними потойбічними гостями, посланцями, від яких залежить добробут і здоров'я родини в наступному році. А ще маски - це тисячоліттями перевірений спосіб обманути смерть.

Тож коли закінчувався цикл різдвяних святок, ряджені мали символічно повернутися в свою "людську" подобу. Для цього їм влаштовувалося купання на Водохреща. Таке купання зафіксоване дослідниками на різних слов'янських територіях. В українців цей звичай найдовше зберігався на Північній Буковині й Подніпров'ї.

Йорданській воді приписують сильні цілющі властивості, тому купатися в ополонці могли з лікувальною метою. Є згадки з Кубані, що на підводах під'їжджали із зовсім хворими людьми, спускали їх до води, а потім накривали кожухом і везли додому.

На Галичині й Поділлі купалися ті, хто мав коросту. Часто купалися просто з профілактичною метою, щоб бути здоровим весь наступний рік.

Етнографічні записи з різних куточків Україні фіксують як пірнання, так і стояння по коліна у воді та обмивання тіла з лікувальною метою. Також згадуються хлоп'ячі забави зі штовханням у воду. Проте не йдеться про масовий характер купань.

А от що було масовим, то це вмивання та пиття свяченої води. Традиційно йорданська вода, яку брали з ополонки, вважалася універсальним засобом захисту.

До ополонок приходили з посудинами, щоб запастися водою. Хтось приносив глеки й пляшки, а хтось приїжджав кіньми, щоб окропити їх прямо біля водойми та набрати води у відра.

Окрім води, важливим символом свята був крижаний хрест. На Волині після служби недужі прикладалися до нього хворими частинами тіла. Дехто відколупував частинки криги й клав у посудину разом з освяченою водою.

Йорданською водою освячували не лише членів сім'ї, але дерева й худобу.

Причому на Поліссі подекуди казали, що не можна святити хлів, де стоять свині: "Де корова стоїть, де кури стоять можна, а там, де свинка, там його не святять. Каже: родилось - не милось, зросло - не хрестилося, а після смерті уславилося".

Це тому, що свиня традиційно вважається нечистою твариною. А після смерті уславилося - це апеляція до Великодня, коли спеціально заготовлюють печене порося й сало.

Обов'язково мали умитися дівчата. Деякі приносили воду додому, вмивалися там, кладучи до мисок намисто або кетяги калини, щоб обличчя було красним, тобто красивим і рум'яним.

У радянські часи ні про які офіційні святкування, звісно, не було й мови. Проте ніхто не забороняв моржування. Під часи нацистської окупації традицію святити воду на Водохреща відновили. У повісті Юрія Луценка "Пам'ятай про Вінницю" є спогади йорданського святкування 1943 року. І теж є опис поодиноких пірнань чоловіків:

"З ополонки, хвацько опираючись на лід могутніми короткими руками, вискочив моложавий, але зовсім сивий чоловік. Пишне, наче налите здоров'ям і силою, його тіло вкрилося червоними плямами й вологою. На нього зразу ж накинули домоткане грубе рядно, а поверх нього ще й величезний овечий кожух. […] Потім перехрестився без усілякого кваплення, випив склянку мутного самогону, зморщився апетитно, всівся на лід, підмостив під себе поли кожуха й почав взуватися".

Але й тут цей опис так само постає як екстремальний вияв святкування.

Поступово традиція не просто умиватися, але повністю опускатися у воду, розрослася по всьому пострадянському простору. Окремо до популяризації пірнань на Водохреща доклався колишній президент Віктор Ющенко.

Впродовж 2000-х років купання стало масовою українською традицією, і сьогодні вже важко уявити без цього наше Водохреща. Традиції оновлюються, доповнюються та наповнюються новим сенсом. І 19 січня цьому яскраве підтвердження.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegramабо Viber!