"Це був відчай": лікарка-інтерн про те, як рятують хворих на COVID-19 в Україні

Страх, відчай, нерозуміння - з такими емоціями боролися українські медики, які торік вперше стикнулися з коронавірусом. Олександра Петелько, яка саме закінчувала інтернатуру, опинилася в епіцентрі боротьби з пандемією в одній з харківських лікарень.

"Перші дні це був, напевне, - відчай, відчай незнання хворих, відчай незнання цієї хвороби, що з нею робити", - так Олександра Петелько згадує останній рік, який вона провела допомагаючи лікувати хворих на COVID-19.

У червні 2020 року вона почала працювати в обласному диспансері радіаційного захисту у Харкові, відомому серед харків'ян як Чорнобильська лікарня. Адже після початку пандемії частина працівників диспансеру звільнилася.

"Я чотири роки працювала медичною сестрою у реанімації. Я не перший раз бачила тяжких хворих, я знала, як їх вести. Але із цими хворими був відчай. Дивитися у їхні очі і не зрозуміти, чим їм допомогти", - згадує вона свої враження у перші дні роботи із хворими на COVID-19.

Відтоді кожного дня о 8:40 Петелько приходить на роботу. Кілька хвилин на перевдягнення і далі - робота з пацієнтами.

Олександра виконує обов'язки анестезіолога - робить призначення та відстежує стан своїх пацієнтів, а в суботу перетворюється на дбайливу медичну сестру.

Сутички через хворих на ковід

Обласний диспансер радіаційного захисту був у переліку опорних лікарень першої лінії у боротьбі з COVID-19, визначеному Міністерством охорони здоров'я.

До роботи з інфекційними хворими тут готувалися протягом трьох місяців. Проводили кисневу трасу, закуповували засоби захисту для медиків. Все коштом бюджету та благодійників. Сформували також медичні бригади. З більш ніж сотні медиків на небезпечну роботу погодилося сімдесят.

Та коли у обласній держадміністрації вирішили відкрити лікарню для хворих на ковід, медичні працівники почали звільнятися. Серед тих, хто написав заяви були як лікарі, так і медичні сестри. Своє рішення люди пояснювали страхом за свої родини та власне здоров'я.

Медиків підтримували і пацієнти. Ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС протягом кількох днів протестували на території лікарні. Погрожували почати голодування. Адже через хронічні хвороби, отримані у результаті опромінення, боялися самі заразитися. Були упевнені - через присутність хворих на ковід не зможуть вже тут лікуватися. Казали - медзаклад не пристосований для лікування хворих на ковід та не відповідає усім санітарним вимогам.

Піку протести досягли 22 червня. Тоді, після перемовин із медиками та протестувальниками у облдержадміністрації, таки вирішили везти хворих на ковід до Чорнобильської лікарні. Чорнобильці перегородили дорогу "швидким", намагаючись не допускати їх на територію лікарні.

У результаті сутичок постраждало двоє поліцейських. Відкрили три кримінальних провадження за статтями про хуліганство та насильство щодо поліції. Та лікарня все ж почала приймати інфікованих пацієнтів.

До Чорнобильської лікарні Олександра прийшла на інтернатуру. Встигла пропрацювати тут 12 днів як інтерн, коли лікарню закрили, аби готуватися до прийому хворих на ковід.

Згоду на роботу у ковідних бригадах майбутня лікарка дала одразу. Каже - страху не було. Не передумала і за три місяці, на момент відкриття лікарні.

"Хтось повинен був іти, хтось повинен був допомогти, - пояснює тепер своє рішення Олександра. - Якось неправильно залишати реанімацію пустою, зовсім неправильно".

Вже 23 червня медик була на роботі. Разом з нею у ті дні до медзакладу прийшло ще кілька молодих спеціалістів. Нині медичні бригади Чорнобильської лікарні укомплектовано. Тоді ж через нестачу персоналу було важко, пригадує Олександра. Важкою була і загальна атмосфера.

"Напевно, під впливом телебачення, напевно, під впливом колег, які просто цього дуже боялися. І оці, якщо чесно, страшні костюми, які на нас одягнені, тоді здавалося це дійсно страшно. Не зрозуміло, навіщо ми їх одягаємо. Чому в нас такий серйозний захист", - пояснює медик свої емоції.

Медична уніформа

Захисний костюм за часів пандемії фактично став уніформою лікарів, які працюють з інфікованими. Об'ємний комбінезон, дві пари бахіл, респіратор, рукавички, у які Олександра ретельно заправляє манжети комбінезону. Уся поверхня шкіри має бути максимально захищена, у середину не має потрапляти повітря.

Це нині на перевдягання йде якась хвилина. Першого разу медик костюм вдягала хвилин 20. А ще у перший день не вірилося, що витримає. У цьому спорядженні, яке має захищати від небезпечного вірусу, дуже парко. А у літню спеку просто нестерпно.

"Перші чотири години мені здавалося, що це будуть і останні мої чотири години роботи. Я не думала, що зможу ще витримати, - розповідає Олександра про перший досвід роботи у захисті, - потім минули чотири години, ще вісім годин, потім 24, і ти розумієш, що ти можеш більше, ніж здається".

"Складно знати, що ти одягаєш костюм, а в цей час комусь потрібна твоя допомога. А ти займаєшся самозахистом, - додає вона. - Скільки зусиль, а вони йдуть".

Чиста та брудна зони, жовті смуги на підлозі, кабінки з дезінфектором. У цій системі координат Олександра разом із колегами перебуває щодня. Для неї робота із хворими на ковід - можливість не лише набути унікального досвіду, а й допомогти.

Професією лікаря Олександра марила з дитинства. Хоча від початку бачила себе зі скальпелем у руці.

"Хотілося бути хірургом. Хотілося шити, хотілося різати, хотілося робити щось таке неймовірне, щоб от твою роботу було видно", - згадує вона.

Малою увагу зосереджувала на медичних речах. У іграшковому арсеналі поряд з дитячими лікарськими наборами були предмети із домашньої аптечки.

"Оці одноразові шприци дуже приваблювали, не знаю чому. Якось до них тягнуло. Пластирі, все хотілося спробувати. Бинти, мотати хотілося, бинтувати хотілося. Така жага до допомоги. Брат був у мене бідний, я бинтувала брата, в мене брат - двійнятко. Ми разом гралися", - розповідає Олександра.

Вже під час навчання у Харківському медичному університеті зрозуміла - стояти по 12 годин біля операційного столу - то не її.

"Анестезіолог - дуже розумний лікар і від його рішення залежить дуже багато. І оця лафа від того, що ти можеш зробити трішечки більше ніж всі лікарі, - то це кайф, напевно. Напевно, саме через нього я сюди і пішла", - пояснює лікарка свій подальший вибір.

Як і кожен з лікарів відділення, вона добре знає історії хвороби своїх пацієнтів, але намагається до них не прив'язуватися. Це потрібно, аби мати змогу працювати далі.

"Ми не дізнаємося, хто їх чекає вдома, адже це дуже б'є морально", - каже медик.

"Скільки намагань, зусиль ти б не доклав до лікування цього пацієнта, на жаль деякі з них ідуть. Ідуть назавжди. І оце - відчай. Відчай тому, що ти не зміг допомогти. Скільки б ти не намагався, 30 днів, 20, 40 днів реанімації, а вони не виходять і ставиш питання - чому, чому? Ми не такі професійні чи хвороба настільки страшна".

Та для важких хворих, яких нині все більше, саме лікарі залишаються зв'язковими із зовнішнім світом. Для тих, хто у реанімації, поговорити телефоном із близькими - недозволена розкіш. Моральна підтримка - теж ліки.

"З цією метою ми придумали, щоб їм писали записки і вони писали записки рідним, - розповідає Олександра. - Це якось трошечки старомодно, але це дуже підтримує. Малюнки, фотографії, ми все це дозволяємо приносити у реанімацію, щоб вони трошечки звеселилися. Щоб вони вірили, що їх вдома чекають".

"Ти працюєш з хворими, ти можеш заразити"

"Мене довго відмовляли працювати з ковідом. І відмовляли не мама з татом. Відмовляв чоловік", - каже Олександра.

Від батьків підтримку жінка отримала майже одразу. А от чоловік, хоч і сам медик за професією, дуже хвилювався за дружину.

"Він боявся що я принесу додому ковід, хоча сам лікар. І він його сам привіз додому".

Та з часом чоловік став на сторону Олександри. Нині вдома молода лікарка має повну підтримку. Каже, рідні розуміють - її допомога важлива.

А от спілкування з друзями змінилося. Нині воно здебільшого дистанційне.

Із початком роботи у диспансері Олександра стала більш відповідальною і щодо особистого захисту.

"Не так складно одягнути маску та вчасно помити руки. Це елементарні правила. Тримайтесь дистанції, і більше ж нічого не потрібно. І, скоріш за все, ви будете здорові і будуть здорові ваші рідні", - каже медик.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!