Ерозія принципів. Чи настав час викинути ООН на смітник історії?

США виходять з Ради ООН з прав людини, не бажаючи підтримувати "лицемірну організацію". Генсек НАТО пише статтю, в якій попереджає про можливість розпаду альянсу через сварки між США та Європою.

Найпростіша відповідь на питання, чому це відбувається - це вказати пальцем на президента США Дональда Трампа та політику, яку він проводить. Але це аж ніяк не вичерпна відповідь.

Ерозія принципів

Західні інститути, створені після Другої світової війни для підтримки чинного світового порядку - ООН, Європейський союз, НАТО, - опинилися у кризі, хоча говорити про їхню загибель поки передчасно, вважає експерт Королівського інституту міжнародних відносин Джон Лаф.

Проблема - в розумінні та визначенні принципів та цінностей, покладених в основу цих організацій. Холодна війна допомагала сфокусуватися на тому, що дійсно важливо, і не відступати від базових принципів післявоєнного західного світу.

Проте в останні десятиліття ці принципи зазнали помітної ерозії. Виявилося, що з багатьма країнами можна мати справу, попри явну невідповідність панівних режимів західним демократичним та соціальним нормам.

Поміж них і Росія, яка, як вважалося на початку 90-х років, знаходиться на шляху до демократії західного зразка, переживає непросту трансформацію та заслуговує більш м'якого ставлення в тому, що стосується розстрілу парламенту та інших "перегинів".

А саудівські "надмірності", наприклад, прийнято було пояснювати регіональною специфікою, до того ж королівство залишалося вірним союзником Заходу на Близькому Сході та забезпечувало західний світ нафтою.

А тут ще з'явився Фукуяма зі своїм "кінцем історії". Перемога демократії в усьому світі після падіння радянського режиму та повільних, але здавалося незворотних ринкових перетворень в Китаї, виглядала вирішеною справою.

Гутаперчеві цінності

Зайва еластичність в застосуванні основних принципів західної гуманістичної демократії на догоду поточним тактичним міркуванням сформувала ґрунт для появи на політичному полі Дональда Трампа, який, на думку Джона Лафа, взагалі не розуміє, в чому ці принципи полягають.

Раптово виявилося, що зв'язки між західними демократіями не настільки міцні та не вічні. Для їхньої підтримки потрібні значні зусилля, в необхідності яких начебто ніхто не сумнівається, але і робити внесок в них теж особливо не готовий.

Зовнішньополітичний вектор нової американської адміністрації, який замінює багатосторонні альянси в міжнародних відносинах гаслом "Америка - понад усе", суворо кажучи, не є винаходом Дональда Трампа, та й взагалі сегментація західного політичного поля продовжується вже якийсь час.

Якщо в період найбільш теплих відносин з Росією багатомільярдні витрати на оборону та саме існування НАТО могли здаватися анахронізмом, важливість загальноєвропейської єдності не піддавалася сумніву. Розширення ЄС відбувалося під фанфари тріумфального ходу західних цінностей - поки вони не зіткнулося з "арабською весною" та міграційною кризою.

І тут з'ясувалося, що за межами "золотого мільярда" багато хто не бажає користуватися західними рецептами добробуту, а всередині нього чимало тих, хто не готовий ділитися цим добробутом з приїжджими, хоча теоретично і визнає їхнє право на нього.

Загальні принципи західного світоустрою як і раніше не беруть під сумнів, однак делегувати їх втілення в життя міжнародним організаціям громадяни хочуть все менше. Власне, Брекзит та європейський націоналізм - саме про це.

Назад до Палмерстона

Небезпека того, що відбувається сьогодні полягає не в тому, що своїми діями США "розгойдають човен" і розколють західний світ на маленькі регіональні осколки - запас міцності демократичних інститутів, очевидно, ще не вичерпаний. Зрозуміло, за умови, що їх будуть підтримувати в справному стані.

Але своїми діями американська адміністрація демонструє: деякі засадничі принципи західного світопорядку можна трактувати вільно - і світ від цього не зруйнується. Цей приклад може виявитися заразливим.

Часом здається, що світ поступово повертається в часи лорда Палмерстона, коли у країн немає друзів та ворогів, але є інтереси. Схожої політики сьогодні дотримується Китай, створюючи тактичні альянси й уникаючи, де можливо, відкритої конфронтації. При цьому китайці не займаються експортом якихось цінностей, вважаючи за краще діяти за допомогою економічних важелів.

Щоправда, проект "Пояс та шлях", якщо є бажання, можна розглядати як свого роду аналог Євросоюзу, але багатьом він бачиться як не дуже добре замаскований локомотив китайської економічної експансії. Найбільш похмуро налаштовані аналітики навіть припускають, що залізницями, прокладеними в рамках цього проекту, одного разу підуть вагони з китайськими солдатами.

Глобальні інститути в очах пересічного громадянина втілюють глобальний порядок денний, де йому, громадянину, немає місця. До того ж глобалізація, яку називали панацею від всіх суспільно-політичних негараздів, не вирішила проблему майнового розшарування: багаті стали багатшими, бідні - біднішими.

Деякі соціологи вважають, що відсутність видимого поліпшення в найближчому майбутньому (якого, мабуть, не сталося б навіть в ідеальних умовах) і підірвало довіру до західної моделі розвитку та добробуту. Людям набридло чекати, коли на деревах виростуть гроші. Водночас постраждали інститути, які цей розвиток забезпечують.

Ламати - не будувати

Повоєнні покоління в західному світі забули негаразди та жахи війни, вважає політолог Федір Лук'янов. Зараз вже мало хто згадає, що створення Євросоюзу мало на меті не допустити нового військового зіткнення на європейському континенті, пов'язавши колишніх суперників економічною кооперацією.

Наглядати за порядком в післявоєнному світі мала ООН. Але сьогодні це - широка бюрократія, до якої значна частина людства не відчуває особливого пієтету.

У зв'язку з цим рішення США вийти з ще одного підрозділу ООН є зрозумілим, вважає Джон Лаф. Очевидно, що міжнародні організації, що забезпечують захист базових цінностей та принципів, потребують реформи, а їхній імідж - вагомого покращення. Це, до речі, визнають і вони самі.

Більш того, реформи ці не можна відтягувати, оскільки за багатьма позиціями кредит довіри до цих інститутів вже вичерпаний.

Питання в тому, наскільки розумно зносити все конструкцію системи колективних міжнародних відносин з тим, аби потім будувати її заново - на згарищі після чергової світової війни.

Хочете отримувати цікаві статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.