Іран проти Ізраїлю: чи буде велика війна на Близькому Сході?

Загострення військового протистояння між Іраном та Ізраїлем дивним чином збіглося з виходом США з угоди щодо іранської ядерної програми.

У відповідь на обстріл ізраїльських позицій на Голанських висотах Ізраїль накрив іранські військові об'єкти в Сирії.

Втім, в Тегерані стверджують, що жодних іранських військових в Сирії немає, хоча ще в минулому році джерело в розвідці однієї з західних країн повідомило BBC, що іранські військові створили свою базу в розташуванні сирійських урядових військ в Аль-Кісві.

В будь-якому разі, в районі Голанських висот знову неспокійно, і ізраїльтяни відзначають активність іранських сил, яка помітно зросла. Песимісти знову заговорили про перспективи великої війни на Близькому Сході.

Стримана реакція

Цікаво, що зазвичай швидка на розправу з "великим та малим сатаною" - США та Ізраїлем - іранська преса в цей раз поводиться досить стримано, та й ізраїльські та американські прапори на вулицях іранських міст палять не частіше, ніж зазвичай.

Іран вичікує. Президент Хасан Роухані очікує результатів переговорів іранських дипломатів з Францією, Німеччиною, Великою Британією, Росією та Китаєм, аби оцінити можливість збереження ядерної угоди.

Якщо Європа реально, а не в формі декларацій, буде дотримуватися ядерної угоди, можливе повторення ситуації 1996-2006 років, коли американські санкції проти Ірану формально діяли, але проти європейських компаній не застосовувалися.

Якщо цього вдасться досягти, то Іран, швидше за все, з угоди щодо ядерної програми не вийде, хоча і жорстко буде критикувати США.

Аналітики вказують, що мета маневрів навколо іранської ядерної програми - зовсім не позбавити Тегеран можливості отримати ядерну зброю. Цей момент, схоже, вже втрачено, а після падіння режимів в Іраку та Лівії бажання іранського режиму (як і північнокорейського) гарантувати своє виживання "ядерною парасолькою" тільки зросло.

Завдання полягає в тому, аби поставити Іран в якісь більш-менш прийнятні рамки. Однак ці рамки в Вашингтоні та Тель-Авіві бачать по-різному.

Загроза Ізраїлю

Зміцнення Ірану в Сирії, яке зараз, можливо, йде форсованими темпами, Ізраїлю, зрозуміло, не потрібно. Потенційна небезпека з боку іранського режиму, озброєного ядерними боєголовками та засобами їхньої доставки, очевидно, ще вище. А північнокорейський досвід показує, що "ядерний ривок" цілком можливий, всупереч оцінкам західних розвідок.

Треба також розуміти, що протистояння Ірану та Ізраїлю - це й свого роду ритуал, призначений в обох країнах для внутрішнього споживання. "Великий Сатана" США та його поплічник Ізраїль - це неодмінна частина іранського політичного словника. У ізраїльського прем'єра Біньяміна Нетаньяху теж чимало проблем на домашньому фронті.

Однак повномасштабної війни, ядерної або звичайної, ані в Ізраїлі, ані в Ірані, зрозуміло, не хочуть. Це не означає, що вона гарантовано не відбудеться, але треба розуміти, що, за великим рахунком, вона нікому не потрібна.

"Близький Схід - це одна велика спільна кімната", - вдало сказав політолог Микола Кожанов. Зрозуміло, війна відіб'ється на всіх народах регіону, тим більше війна із застосуванням ядерної зброї: це однакова катастрофа для всіх.

До того ж в Тегерані пам'ятають, що в Ізраїля ядерна зброя вже є (Ізраїль принципово ніколи не визнає цей факт офіційно). А значна частина населення Ірану зосереджена в містах. Удар у відповідь, якщо до цього дійде, буде апокаліптичним за своїми наслідками.

У сценарії конфлікту без застосування ядерної зброї традиційні суперники Ірану - монархії Перської затоки - будуть нарощувати тиск на Іран, але від прямої участі в конфлікті, швидше за все, утримаються. Вичікувати будуть й Туреччина з Єгиптом.

Більш-менш активно в конфронтацію можуть втрутитися союзники держав, які ворогують: США і Росія. Але і тут, ймовірно, справа обмежиться моральною підтримкою та постачання зброї, хоча і Дональд Трамп, і Володимир Путін вже дивували аналітиків, віддаючи накази про нанесення ударів по позиціях різних угруповань в Сирії.

Втручання ззовні

Чи захочуть вони втручатися - інше питання. Трамп проголосив, що Америка "понад усе", хоча залишити багаторічного і найближчого союзника в регіоні зовсім без підтримки він навряд чи захоче.

У російського президента інша дилема. У Росії досить гарні відносини з Ізраїлем, це ледве не єдина ланка, яка поєднує Москву та західні столиці. Однак вона може бути втраченою, якщо в Кремлі продовжать активно підтримувати Іран.

У той же час союз з Іраном - це істотний, якщо не вирішальний, аспект тактичних успіхів Росії в Сирії. Відмовитися від альянсу з Іраном - значить піти з Сирії, залишити режим Асада у вкрай вразливому становищі, тобто позбутися всіх надбань останніх років. Навряд чи Володимир Путін готовий з цим примиритися.

Продовжувати співпрацю та активну підтримку держави, яка постійно загрожує фізичним знищенням своєму сусіду, в XXI столітті теж навряд чи правильно, а головне - не вигідно. Не кажучи вже про те, що, окрім Ірану, на Близькому Сході в Росії є й інші партнери - та ж Саудівська Аравія, наприклад.

Поки Москві вдавалося підтримувати рівні стосунки з головними близькосхідними гравцями. Підтримка Ірану в його конфронтації з Ізраїлем й головне, в його прагненні отримати ядерну зброю загрожує порушити цей баланс.

Те, що Іран не розпрощався остаточно з ідеєю отримати ядерний арсенал, у більшості експертів сумніву не викликає.

Ядерний Іран

Іран з ядерною зброєю є серйозною загрозою світовій безпеці в першу чергу тому, що це приклад для наслідування. Саудівська Аравія буде першою, хоча напевно не єдиною, державою, яке захоче цей приклад повторити. Ну а далі це питання часу - відбудеться остаточний крах Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ізраїль, очевидно, не побажає змиритися з такою загрозою.

З одного боку, ізраїльські спецслужби раніше вже саботували іранські ядерні проекти, і їх можливості не варто недооцінювати. А у випадку з Іраком ізраїльтяни взагалі не побоялися завдати удар по ядерних об'єктах, і не можна виключати можливість повторення цього сценарію в Ірані.

Однак для того, щоб це відбулося, в Ізраїлі мають бути впевнені, по-перше, в серйозності загрози з боку Ірану, і по-друге, у своїй можливості завдати удар, який залишиться без відповіді. У нинішніх умовах це навряд чи можливо, якщо враховувати розгалуженість іранської ядерної інфраструктури.

Факт наявності в самого Ізраїлю ядерного арсеналу має бути хорошим аргументом для Тегерана. Однак всі ці конструкції, на жаль, мають абстрактний характер.

Так, воювати "по-дорослому" не хоче ніхто. Досвід попередніх зіткнень з Ізраїлем, так само як і нинішня патова з військової точки зору ситуація в Сирії, коли серйозні зміни в положенні на фронті неможливі без участі Росії або США, не дозволяє Ірану розраховувати на швидке знищення єврейської держави.

Але це не означає, що конфронтація завжди буде обмежуватися епізодичними взаємними обстрілами. Будь-який випадковий постріл може стати початком великої війни.