Французькі режисери закликали світ діяти для звільнення Сенцова - ЗМІ

13 серпня іноземні ЗМІ пишуть про таке:

"Режисер помирає, бо є дисидентом"

Десятки режисерів, в тому числі Жан-Люк Годар і Кен Лоуч, а також міністр культури Франції та інші культурні діячі підписалися під листом із закликом звільнити Олега Сенцова.

У зверненні, текст якого публікує французька Le Monde, сказано, що "потрібно діяти", адже стан здоров'я Сенцова погіршується з кожним днем. "Режисер помирає через те, що є дисидентом", - пишуть автори листа.

"Не діяти - це залишити Олега Сенцова помирати. Це означало б відмовитись від наших цінностей і наших принципів, відмовитись від того, за що ми боремось і чим ми є", - стверджується в листі.

На думку тих, хто підписався під зверненням, відсутність дій означала б також готовність миритися з тим, що "людину можна вбити за її погляди, її переконання, її бажання проявити власну позицію".

"Нагальним питанням і необхідністю для Росії стає пошук не лише гуманітарного вирішення цієї ситуації, але й політичного", - сказано в заклику. Автори підкреслюють, що не тільки Франція, але й міжнародна спільнота - "від Євросоюзу до ООН" - мають мобілізуватися заради Сенцова.

"Митці в усьому світі добре знають, що російський президент має змогу припинити цю людську й демократичну трагедію. В усьому світі - у світі кінематографу, культури і за їхніми межами - міжнародна мобілізація має зробити все, щоб бути почутою, аби захистити цього режисера", - сказано у зверненні.

Хто допоможе Туреччині

"Він скажений, але не божевільний". Так описує поведінку турецького президента Реджепа Ердогана один із аналітиків, опитаних Financial Times після того, як глава держави розкритикував США і пообіцяв шукати нові альянси.

Після нової суперечки з Вашингтоном і гнівного твіту Дональда Трампа турецька ліра втратила п'яту частину своєї вартості щодо долара. Але, як зазначає Financial Times, Ердоган і не збирався виправдовуватися. Натомість Анкара має намір виходити на нові ринки і вибудовувати співпрацю з новими партнерами.

На думку економістів, для підтримки економіки Туреччині щороку потрібні понад 200 мільярдів доларів, залучених з-за кордону. Гроші могли б надати Росія, Китай чи Катар, припускає газета. Саме їм могли бути адресовані слова Ердогана про пошук нових альянсів.

"Думаю, він звертався до Путіна, який, можливо, пообіцяв певні кредити. Це моє припущення… Він скажений, але не божевільний. Тож я припускаю, що він має обґрунтовані очікування щодо отримання грошей від якоїсь країни", - цитує Financial Times консультанта Атіллу Єсіладу.

Але одразу декілька експертів сумніваються в тому, що Москва, Пекін чи Доха нададуть суттєву підтримку Анкарі. За словами аналітика Тіма Еша, у Росії вистачає власних проблем з американськими санкціями, а Китай буде дуже обережним, адже навряд чи хоче погіршити відносини зі США.

Із Катаром у Туреччини налагодилася співпраця після того, як Доха зіткнулася з товарним ембарго з боку сусідніх країн. Але Financial Times зауважує, що нині ця заможна країна намагається дати раду власним потребам. До того ж у Катарі базується найбільша військова база США в регіоні, тож стати на бік Туреччини в її суперечці з Вашингтоном виглядало б як дивний крок, пише видання.

"Якщо покласти край альянсу з Заходом, то неможливо отримати (необхідний - Ред.) обсяг капіталу від Китаю, Росії чи з Перської затоки", - цитує газета професора Бехлула Озкана.

New York Times публікує статтю про колишнього радника Віктора Януковича і колишнього керівника виборчої кампанії Дональда Трампа під заголовком "Злет і падіння Пола Манафорта: жадібність, обман і его".

Газета пише, що процес, у якому Манафорта судять за 18-ма обвинуваченнями, "зруйнував майстерно вибудовану ширму людини, яка, за переказами, пересунула басейн в одній зі своїх восьми домівок на декілька метрів, аби бачити ідеальне сплетіння сонячного світла й тіні".

Говорячи про старанність, з якою Манафорт піклувався про власний образ, New York Times звертає увагу на ще одну деталь. Манафорт працював у штабі Трампа без зарплати, так ніби хотів підкреслити, що "для людини з таким неймовірним багатством зарплата є тривіальною річчю", відзначає видання.

На думку New York Times, "парад із понад 20-ти свідків і сотень речових доказів" ще більше розмив ідею Трампа про те, що в рамках свого розслідування спецпрокурор Роберт Мюллер хоче влаштувати полювання на відьом.

У статті судовий процес над Манафортом називають "видовищем", де оглядачі можуть помітити ряд "дрібних принижень" 69-річного політтехнолога. "Сорочки, які він колись купував по 1.500 доларів за кожну, нині йому передає дружина через адвоката, який приносить їх у білому пластиковому пакеті", - пише газета.

Видання детально досліджує шлях Манафорта від відомого політтехнолога до підсудного і відзначає, що не останню роль у цій історії відіграла "зрада" з боку його давнього заступника Ріка Гейтса. Останній "сказав під присягою, що допомагав втілювати в життя шахрайські схеми Манафорта, одночасно крадучи в нього сотні тисяч доларів".

Сам Манафорт, за словами лобіста Ріти Левінсон, яка працювала в нього з 1985 по 1995 роки, завжди вважав, що правила існують "для інших - тих, хто не може перехитрити систему".

Чи схожий на батька син Трампа

Дональд Трамп відчуває гордість за сина, який носить таке саме ім'я, пише Washington Post.

Видання зауважує, що стосунки між ними часом були напруженими, але нині, за декілька місяців до виборів до нижньої палати Конгресу США, Дональд Трамп-молодший став "політичним alter ego (лат. "друге я") президента" і "зіркою" кампанії республіканців.

"Трамп рішуче налаштований бути рушійною силою республіканців під час осінньої кампанії, а Трамп-молодший готовий бути ключовим гравцем у стратегії, яка має на меті активізувати найпалкіших прихильників президента", - пише газета.

Дехто з соратників глави Білого дому називає його сина "фізичним нагадуванням виборцям Трампа про те, що поразка (на виборах - Ред.) у листопаді підвищує ризик імпічменту", відзначає Washington Post.

Комунікаційний стиль Трампа-молодшого видання називає схожим на батьків. "Як і президент, він використовує соціальні мережі, щоб роздмухувати теорії змови, жалітися на інших і тролити суперників. Він нищить межі політкоректності та отримує насолоду від публічних суперечок, особливо з тими, кого вважає ліберальною елітою", - пишуть автори статті.

Огляд підготував Юрій Мартиненко

Служба моніторингу BBC