"Обіймай мене, сину, обіймай". Як зустрічали звільнених у Борисполі

"Будемо грати весілля", - сказала мама щойно звільненого командира катера "Нікополь" Богдана Небилиці, коли того обіймала дівчина на злітній смузі в "Борисполі".

Мама в сльозах. Дівчина в сьозах. Дехто з журналістів теж, хоча зазвичай, вивсвітлюючи навіть найемоційніші події, вони не плачуть.

Вийшовши з українського літака АН-148 під оплески, звільнені українці розсіялися по смузі в обіймах матерів, дружин, дітей, батьків. "Обіймай, обіймай мене", - казала мати сину, одному з моряків.

У день звільнення українців у російському СІЗО підняли о третій ночі. До десятої вони збиралися й готувалися до повернення додому. Розповідають, що дорогу на шляху до аеропорту "Внуково", звідки вони вилетіли, перекривали.

Якщо ви хотіли б запам'ятати на все життя, як виглядає абсолютно щаслива людина, варто було подивитися на батька Павла Гриба на летовищі в момент його повернення.

Коли син відповідав на запитання журналістів, що по кілька разів питали те саме, Ігор Гриб стояв за його спиною мовчки й просто посміхався. Два роки він боровся за звільнення сина, що тяжко хворів у російському ув'язненні.

Сам Павло показав 1400 рублів, які видали йому наостанок росіяни. Розповів, що поспілкувався з деким із звільнених українців у літаку: "Говорили про те, хто де сидів, як це було". І зауважив, що відпочивати не збирається, бо в Україні йде війна.

У цей час десь поруч матері моряків заспівали на розпеченому асфальті аеропорту українську народну пісню "Зеленеє жито зелене". З акцентом на словах "Тут зібрався рід наш увесь…"

Український журналіст Роман Сущенко, якого в Росії засудили до 12 років позбавлення волі, на запитання про те, як почувається й що пережив, не скаржився і не нарікав. Він жартував і посміхався, ділився враженнями не про минуле в тюрмі, а про сьогоднішній день звільнення.

Десять місяців перед цим він був в ізоляції. Йому дозволяли читати лише два російські видання: "Новую газету" і "Коммерсантъ".

"Я вперше літав на АН-148. Скільки висвітлював роботу Антонова, але вперше літав таким літаком. Він чудовий", - сказав Роман.

І поділився планами на найближче майбутнє: "Напевно, поїм сьогодні кавунів".

Дружина Анжеліка розповіла, що родичам нічого не повідомляли про обмін. Увесь час до того вони жили в невідомості.

Олександр Кольченко з Криму, якого в Росії засудили до десяти років позбавлення волі, дуже просто розповідав про все, без пафосу: "У тюрмі здобув досвід. Планую продовжити навчання, влаштуватися на роботу. Поки що житиму в Києві, а коли повалять Путіна, то переїду в Крим".

Мама Лариса Кольченко, стоячи за спиною сина, просто сяяла.

Ще один ексбранець Кремля з Криму режисер Олег Сенцов, якому в Росії присудили 20 років, увесь час тримав за руку доньку Аліну. Так, тримаючись за руки, вони й сіли в автобус.

Щойно звільненим українським військовим і колишнім політв'язням довелося витримати публічність свого повернення додому, численні запитання журналістів, приціли десятків камер. Знаходити сили посміхатися, триматися бадьоро, вітатися з першими особами держави.

Але це скороминуще, а от те, що попереду, - це реабілітація, лікування, і те, про що сказав В'ячеслав Зінченко, старший матрос: "Це був важкий час, було багато емоцій - потрібно все осмислити".

Хлопець зауважив, що бажання далі служити в ВМС є, але поки що зарано говорити про конкретні плани.

Мама приготувала для нього пиріг з вишнями, а вдома пообіцяла нагодувати голубцями та салом.

Вокзали й аеропорти - місця, де люди проявляють чи не найбільше емоцій, проливають чи не найщиріші сльози й переживають чи не найбільшу радість.

Але навіть "Бориспіль" навряд чи колись був місцем стількох сильних і незабутніх переживань.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!