Книга року ВВС-Есеїстика: інтерактивний путівник

До цієї книги Василь Ґабор йшов майже п'ятнадцять років, збираючи для неї нові слова, образи і враження. Адже довкола відбувається так багато цікавих подій і живе так багато людей з дивними й сумними долями, що у автора з'явилося непереборне бажання розповідати саме про них. Йому захотілося розповісти друзям і землякам про те, чим він живе і про що думає. Книга народилася буквально за декілька місяців, і автор вирішив нічого не змінювати в ній і з легким серцем запропонувати своїм друзям і читачам.

ПОДИВ - це молода циганка. У теплу літню зливу без стуку відчинилися двері, і ти побачив на порозі дівчину - циганку. Вона була трохи старшою за тебе, мала великі палаючі очі, а мокрі пасма чорного волосся змійками вилися і спадали на її плечі й обличчя. Легке плаття дівчини було мокрим й тісно облягало її тіло: засмаглі ноги, тонкий стан і тугі, мов яблука, груди. І ти вперше поглянув на дівчину як на звабливу жінку і, мов загіпнотизований, не міг відірвати очей від неї і її пазухи вишневого цвіту. Вона бачила, що приворожила тебе, і, грайливо усміхаючись, попросила дати їй замість їжі грошей, і ти з легкістю віддав їй усі гроші, які мама залишила, щоб купив хліба".

Ця книга про пошук волі, а точніше - пошук виходу з неволі дуже різними людьми у непростих життєвих обставинах. Усі події тут розгортаються на сході України, де найбільша в країні кількість тюрем, а останні кілька років до цього додалися й інші зони несвободи: населені пункти, розташовані на лінії фронту, і незаконні місця утримання полонених на окупованих територіях. Герої репортажів гостро прагнуть волі, тому що відчувають її нестачу.

..свобода країни - це й можливість відчувати себе вільним для кожного члена суспільства, незалежно від того, у яких умовах цю боротьбу за волю людина змушена вести: під час революцій, війн, потрапивши за ґрати або просто народившись у не дуже сприятливих умовах. І парадокс у тому, що неможливо здобути волю окремо для себе, як певні пільги чи преференції. Тільки - виборюючи її для всіх".

"Мої запасні життя" - дебют Ірини Славінської в есеїстиці. Авторка розмірковує про особисту історію, історію родини, збирає докупи пазли спогадів з дитинства, навчання, подорожей, робочі ситуації з перекладацької і журналістської справ.

Радіо - найшвидше з медіа. Поки ти в ефірі наживо, можеш ротом, губами, язиком, зубами, піднебінням, горлом, зв’язками, подихом, мовчанням озвучити будь-яку історію, одночасно з тим, як вона відбувається. Радіо не має кордонів, адже його можна зловити хоч на дріт, аби лиш тільки вміти щось таке скрутити. Світ ловив радіо і таки спіймав. Радіо також є медіа з найдовшою пам’яттю".

Ця книжка - про комунікацію, але цілком із незвичного ракурсу. Авторка робить несподівані відкриття, порівнюючи спілкування дорослих і дітей. Це книжка про відновлення комунікації від нуля, підкріплена цікавими історіями і прикладами відомих спікерів, авторськими знахідками й помилками, а також жартами, грою слів і уяви. Для усіх, хто бажає переосмислити свою комунікацію і повернути втрачене.

Доцю, а притули - но своє вушко сюди. Чуєш, як стукає мамине серце: стук - стук, стук - стук?— Чую, мамо, чую! Стукає! А давай ми йому відкриємо!?"