Книга року ВВС-2019: інтерактивний путівник

"Мій дід танцював краще за всіх" - серія оповідань, що складаються в єдину історію п'яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя. Ця книжка в першу чергу про прийняття минулого. Та головне, про те, що навіть самотнім, відкинутим, поламаним теж можна вижити і жити, бо, попри все, залишається можливість врешті стати щасливим.

Цікаво, - спитала Лілічка, - ми всі теж будемо такі кончені? Ну, серйозно. Ми такі ж кончені будемо? - Ні, Ліль, - сказала Леся, підводячись, - Ми будемо кончені зовсім по-іншому".

Чоловік і жінка у стані війни, перемир'я і розчарування, надії та віри. Тридцять п'ять років разом, дорослі діти, складний період життя. Той час, коли нарешті варто зрозуміти, що ж насправді єднало і роз'єднувало цих двох. Ця книжка про вміння прощати і співпереживати, не розмінюватися на дрібниці і бути уважними одне до одного і до себе, цінуючи кожну мить цього несамовито швидкоплинного життя.

До розуміння того, що любов буває різна, треба було дожити. Дожити до усвідомлення, що це почуття – не даність, а процес, що його кожен наповнює певним змістом. Що немає нічого незмінного, і не варто судити про стан речей за однією показовою хвилиною, за випадковим проявом. Бо все набагато складніше".

Сучасність стає все більш безжальною. Вона задає такий темп життю, що ми просто не встигаємо розгледіти все довкола себе. І вже зовсім мало хто може пригадати те відчуття, коли думаєш... Про людей.

Колись я сяду коло тебе, у красивій альтанці на березі океану. Довкола бігатиме пес, а біля ніг сидітиме кицька й лизатиме лапу. Я куритиму. А чому б ні? Тоді вже не буде для чого берегти легені. А потім вип’ю віскі. Ми тихо попрощаємося, і я лишуся сам, а ти підеш кликати в путь інших. Отоді я розплющу очі. Хоча всім навколо здасться, що навпаки".

Сорокарічний Мирослав Шефер - блискучий аналітик і топменеджер іноземного холдингу в дохіпстерському Києві - живе наповну, рятуючись від кризи середнього віку в гулянках й алкоголі. Його не відпускає давня мрія стати драматургом. Заради неї Шефер нехтує кар'єрою, переступає через ілюзії шефа й кидає роботу. Якийсь час йому здається, що все відбувається так, як того хотів, але як тільки він закохується в юну Варю Кропоткіну, його світ перевертається з ніг на голову. А тим часом країна вибухає проти авторитарної влади. Кожен робить свій вибір. Епоха безтурботних нічних загулів і алкогольного шоту "Б-52" вибивається із сил.

Важкий це хрест - любити за сорок. Можна остаточно посадити движок".

Журналістка Ореста отримує завдання від австрійського актора: знайти інформацію про остарбайтерку Марію - першу дружину його батька. Ці пошуки охоплюють кілька часових пластів і життя кількох поколінь в Австрії та Україні. Крок за кроком Ореста розплутує клубок таємниць і віднаходить людей, про існування яких не підозрювала ні вона, ні замовник.

Вона тулила чоло до шиї Ріхарда і шепотіла йому щось своєю мовою. Інколи на його грудях вона вправними пальцями скрипальки вистукувала мелодії - казала, що вони гуцульські. Ріхард не знав, хто вони такі, гуцули, чия музика жила в пальцях його жінки, однак до кінця життя пам'ятав її ритм і часто вибивав його то по столу, то по мольберту. Ноти він додумував сам".

"Французька мрія" вабить стилем і романтикою, ароматом випічки і смаком вишуканого вина. Здавалося б, Париж - ідеальне місце для втечі, де легко все почати заново. Та паризькі вулиці розкривають секрети лише "своїм", а від минулого не втечеш, поки воно живе в пам'яті... Новий роман Ірени Карпи - це історії чотирьох українських жінок у Франції, і кожна з них шукає щось своє.

Коли тобі сімнадцять, ти не надто хочеш вчитися. Ти прагнеш одного: досягти повноліття, щоб могти робити що заманеться... Все-таки з двох настанов - "роби так, як хочеться тобі" і "не засмучуй маму з бабцею" - у галицьких дітей суттєво переважає друга. А незалежні психоаналітики не працюють в українських школах. Максимум психологи, які визначають для тебе майбутню професію. Богдана в тесті на профналежність набрала однакову кількість балів у секціях "Людина-Художник" та "Людина-Людина". Перша мала на меті творчу роботу. Друга - соціальну. І Богдана вирішила з головою поринути в другу. Її глибинною соціалізацією стало не що інше, як секс".

Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах.

Я страшенно боюся цього: повертаєш не туди, обираєш не те, потім намагаєшся цьому відповідати й зрештою перестаєш бути собою. А коли схоплюєшся, то розумієш, що вже зовсім, зовсім пізно".

Весна 1909 року. Київський слідчий Платон Чечель викриває жорстоку вбивцю юних дівчат - доньку таємного радника з Петербурга. Та панянка гине за тих самих обставин, що її жертви, тож впливові родичі звинувачують Чечеля в наклепі. Для суспільства Платон стає вигнанцем. Він змушений розплутати клубок смертей та дізнатись, хто винен, щоб не тільки запобігти новим злочинам, а й урятувати себе.

Жоден із баронів не працював ніколи в житті! - вигукнув Марко. - В нашому роду, будь він проклятий, у всіх білі руки! На них горбатяться десятки, сотні пролетарів та селян, що отримують за це мізерну платню!
- Ти хочеш стати мільйонером, так само не замастивши рук і не перевтомившись. Зробитися казково багатим, не працюючи жодного дня. Хоча ні, брешу. Руки свої ти таки забруднив: кров`ю батька, брата й сестри".

Збірка короткої прози "Празька химера" - це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору.

Онька був мажором іще більшого калібру, ніж Маша, хоча, здавалося б, генеральська онука, дочка полковника Московського гарнізону, то було достатньо круто для пізнього СРСР. - Ми з Онькою захищали Білий Дім у серпні того достопам’ятного року. Ти можеш собі таке уявити? - Можу, Машо. Такі тоді були часи".

У своєму творі авторка явила нам образки навколишнього світу, що його спостерігає пильним оком. Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник "розумного дому", відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті - вони дихають, розмовляють, "жиють" тим, що їм судилося. Історії в книзі переважно пов’язані з горами з їхнім багатством і небезпекою, зі щедрістю й суворістю і з неймовірною красою. І найголовніше, що вони про кожного з нас.

Дивне плетиво оте Життя. Зовсім поруч, пліч-о-пліч крокує зі Смертю, і коли не перетинаються, то зовсім безболісно спілкуються. Тут апарат штучного дихання теплить в комусь серцебиття, а за стінкою закриваються вишні, дзвенять келихи і розпорскуються бризки шампанського. І, мабуть, саме це і тримає отой вселенський баланс, рівновагу, дозволяє барвам бути".

Дія роману "Іван і Феба" розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності. Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, яка називає себе Фебою. Тут легко обійтися без спецефектів із горору чи трилера: сама реальність повсякденного життя підказує ходи, які за напругою можуть посперечатися з творіннями Кінга або Кустуріци.

Яке додому", - говорив Ярема студентові, разом з яким Іван допіру починав рвати простирадло на пов’язки. Ярема, високий, людина - гора з кучмою волосся на голові, поклав студентові руку на плече і сказав розважливо, без пафосу: "Тебе як звати?" - "С-слава…" - "Слухай, Славо, ти розумієш, друже, тут зараз історія твориться, а ти хочеш втекти?"

Роман Василя Махна "Вічний календар" - масштабна родинна сага, в якій поєднуються і переплітаються історії кількох українських сімей від ХVII століття до наших днів. Тло - всесвітня історія, в якій ніколи не бракувало ні воєн, ні зрад, ні одвічної жаги до життя. Герої роману Василя Махна несуть у собі риси різних поколінь, національних характерів і ментальностей.

..ми живемо від минулої пам’яті до майбутньої?"

Наше життя - щоденний потік неймовірних історій, лише встигай записувати! Герої цієї збірки - художники, таксисти, вчителі, безхатченки, працівники АЗС, невдахи-залицяльники і навіть всесвітньо відомі політики! А об’єднує їх усіх одне: бажання бути почутими. Книга для тих, хто любить сміятися, думати і вірить у людей.

Я просто хочу, щоб всі у цьому світі були щасливі. Як це зробити?" (с) "Як?"

Ця приватна історія, вписана в контекст трагічних подій ХХ століття, набуває особливого звучання завдяки поєднанню документальності викладу про труднощі збереження національної ідентичності та й просто людської гідності, про існування в умовах необхідності вибору меншого з двох лих - поміж більшовицьким і польським, а згодом радянським і нацистським режимами. Захоплива розповідь про непересічну долю Людмили Абсторської - тітки Льолі - та її близьких дає змогу на мить забути про належність книжки до жанру нон-фікшн.

Поручник подивився на годинник й пішов до прикордонної будки. Там щось сказав двом озброєним польським прикордонникам. Як довго йде розмова. Хвилини здавалися годинами. Раптом Льоля побачила, що по довгому мосту з російської сторони до неї біжать двоє дітей. Придивилась уважніше, це ж хлопчик і дівчинка. – Павло і Женя! О, Боже Великий і Всемогутній, дякую за Твою ласку!"

"Безодня" - це збірка неймовірних і на диво чесних історій, привезених автором з війни, побаченої на власні очі й прожитої впродовж чотирьох років у польових окопах. Тут немає героїзації "своїх" чи демонізації "чужих", це просто війна, котра випала на долю нашому поколінню. А війна не добирає слів та не шкодує куль, війна триває, як і кожна з цих історій.

Щойно БТР буде якимось чином знищено - хтось із селян доповість своїм родичам в "апалчєнії" негайно. І тоді вони - кожен із військових - перетворяться на отаких хлопчиків у фаршевому еквіваленті приблизно два з половиною цинки від набоїв на душу. От тільки тут не буде кому скорботно кричати за ними у темряву".

1913 рік. У Києві вільно сусідять люди й нечисть - упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики й водяники. Століттями підтримується відносний лад. Люди керують Імперією, нечисть чекає на повернення свого легендарного царя - Змія. Але одного дня все змінюється. В очереті біля Труханового острова, де здавна мешкають людиноподібні, знаходять приймака водяників з розпоротим животом.

У Києві - центрі Межі - було неспокійно. На дніпровському острові, який належав людиноподібним, знайшли труп людського хлопчика. Людошовіністи відразу оголосили, що це ритуальне вбивство. І понеслося. Люди спалили кілька будинків гмурів у Протасовому яру, а наступного дня пролунав вибух під потягом Балабухів, хоча останні належали до давнього київського роду людиноведмедей. Залізничні жандарми не знайшли нічого кращого, як відтягти столичний потяг до Києва - "для комфорту панів пасажирів". Обіцяли продовжити рух за маршрутом наступного ранку. Але Олександр Петрович занадто добре знав Межу, щоб у це повірити..."

Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Після досягнення повноліття він виходить у великий світ, але через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно втрапляє у дивні ситуації. Але це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, "радше трагікомедія".

Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Знаю, це звучить неймовірно і трохи дивно. Не те дивно, що за ДНК. І не те навіть, що неандертальця. А те дивно, що іменно українські вчені. Ну, але так вийшло. Щас розкажу".

Марта - 27-річна молода успішна жінка. Понуре дитинство у маленькому містечку, мама, яка покинула сім’ю заради заробітків в Італії - це лише стало поштовхом до того, щоб зробити успішну кар’єру ейчара в айті-галузі. Марта щиро насолоджується комфортом та добробутом, який створює для себе і для свого бойфренда Макса, і намагається триматися осторонь політичних новин. Аж ось в один момент її затишний світ перевертається догори ногами. Макс бере повістку в армію...

Справжній, щирий патріотизм породжується спокійним і радісним дитинством, а не шкільною пропагандою, для якої вважається вадою відсутність міфічного "шевченківського духу". Нетравматична і нетоксична любов - це не взаємозалежність, не прагнення, щоб за межами спільного простору іншому було погано".

Новоспечений приватний детектив без ліцензії, колишній АТОвець Макс Ґедзь отримує перше замовлення - знайти зниклу фотомодель, подругу київського мажора. Здається, це справа на кілька днів - детектив майже впевнений, що дівчина просто заховалася від свого нав’язливого кавалера. Проте Ґедзь навіть не підозрює, у що він вв’язався: хтось починає полювати на моделей…

Люди в Києві, особливо молодь, жили в своєму світі, який обмежувався соціальними мережами й власним колом спілкування. А там самі лише чемні дівчата та хлопці, взаємопорятунок, захист тварин, наївні тусовки з фудкортами, концерти гурту Hurts. Цю свою вигадану реальність люди переносили на справжнє життя. І не помічали, що по вулицям міста ходить всіляка сволота на зразок грабіжників та вбивць".