"Краще б я одразу здохла": як пенсіонерка відвойовує компенсацію за знищену війною квартиру

67-річна Ніна Панфілова з Шахтарська за одну ніч стала безпритульною. Через пряме влучення снаряду її квартира вигоріла ущент разом з усім майном у ніч проти 3 серпня 2014-го.

А Наталя Клименко з Мар'їнки втратила внаслідок артобстрілу не лише свій дім, але й 5-місячну доньку Лілію.

Обидві жінки досі борються за компенсацію за зруйноване житло. І таких, за офіційними даними, тисячі.

Лише на підконтрольній території Донецької та Луганської областей пошкоджені понад 12 тисяч будинків, 700 з них - зруйновані. Всього ж, по обидві сторони конфлікту, за даними Моніторингової Місії ООН, постраждали понад 50 тисяч будинків.

І якщо власники зруйнованих будинків на підконтрольній території вже мають цього року почати отримувати хоч якісь компенсації, то перспективи для тих, чиє зруйноване житло лишилося на непідконтрольній території, вкрай туманні.

Чому люди роками не отримують компенсацій, розбиралася ВВС News Україна.

"Ціле життя працювала, а все втратила за одну ніч"

"Ми до останнього думали: ну кому потрібен наш вимираючий Шахтарськ?! Але з кінця липня щоночі били "по-дорослому". Тоді ми спускалися у підвал Кінотехнікуму", - згадує літо 2014 пенсіонерка Ніна Панфілова.

Шахтарськ - невеличке містечко за 60 км від Донецька. Наразі воно перебуває під контролем озброєних проросійських сепаратистів.

Влітку 2014 року тут кілька днів відбувалися бої між українською армією і прихильниками "ДНР", під час яких зруйнували чи спалили частину будинків, а їхні мешканці залишилися без даху над головою.

У ту ніч поруч з Ніною Панфіловою у підвалі ховалися її сусіди. Коли обстріли вщухли і люди піднялися нагору, то побачили, що від їхнього будинку з десятьма квартирами майже нічого не залишилося.

"Прилетів Град і будинок вигорів повністю. Всі наші речі, одяг, меблі - горіли до самого ранку. Ми тільки спостерігали. Пожежники навіть не приїхали. В чому я тоді вискочила, в тому й залишилася. Ціле життя працювала, а все втратила за одну ніч (плаче. - Ред.)".

"Їжу ми готували на вогнищі просто неба"

Люди повернулися у підвал, бо більше йти було нікуди. Вісім мешканців будинку разом з Ніною та її чоловіком облаштували тимчасове житло: зі стільчиків та столів зробили ліжка і чекали, що втрату житла компенсують.

"Обстріли припинилися, але ніхто нічим не допоміг. Їжу ми готували на вогнищі просто неба. На шлакоблоки поставили рештки від старого холодильника - так і готували".

Вже незабаром, згадує вона, при повній байдужості "нової влади" у місті почалося мародерство.

"Люди грабували магазини - ламали двері, били вікна, грабували аптеки, кіоски. Коли їсти стало нічого, ми теж забігали в ті магазини і хапали, що залишилося: крупу, капусту, картоплю, консерви, які ще не протухли. У нас не було вибору: ні копійки не залишилось, навіть на хліб".

Усе життя Ніна Панфілова викладала в Будівельному технікумі в Шахтарську і сподівалася на гідну пенсію.

"У підвалі було холодно. Ні світла, ні газу. На вулиці стояла колонка з водою, а грілися біля багаття. Ніякого житла в Шахтарську соціального не було. З нас лише насміхалися: хочете зігрітись? Стрибайте! - А як я буду стрибати, коли мені 60 років?!".

"Мій чоловік збожеволів від горя"

Люди ледве перезимували. У підвалі Ніна Панфілова пережила інфаркт. А навесні приїхав колишній очільник так званої "ДНР" Олександр Захарченко - роздавати хліб.

"Я взяла з собою мішок з-під цукру на 50 кг і кажу: а скільки можна? - Беріть хоч цілий мішок! - А я і правда набрала цілий мішок: на сухарі. Так страшно було знову голодувати. Нас знімали на камери, як ми той хліб розбирали".

Вже тоді Ніна Панфілова залишилась практично сама. Чоловік, колишній шахтар, так і не зміг змиритися з втратою будинку.

"Мій чоловік збожеволів від горя. Для нього це стало кінцем світу… Ніколи проблем таких зі здоров'ям не мав, поки не підірвали наш будинок. Зараз живе від лікарні - до лікарні".

Лише навесні 2015-го, коли у Павлограді збудували найбільше модульне містечко для переселенців, Ніна Панфілова погодилася туди переїхати.

"Хоч у гуртожитку, але в Україні. Коли ми приїхали, я побачила, що там пластик. Смерділо так, що я задихалась. Серце боліло. Я пішла в міську раду, і мені виділили кімнатку в гуртожитку Будівельного училища".

"Немає механізму - немає й виплат"

Тоді ж Ніна Панфілова звернулася до правозахисників і до суду, щоб отримати компенсацію за зруйноване житло. Перша та друга інстанції їй відмовили.

Натомість Верховний Суд став на бік переселенки і постановив виплатити 50 тисяч гривень. Це у десять разів менше суми, яку просила жінка, порахувавши усі збитки. Суд заявив про відсутність механізму виплати компенсації, а оскільки немає механізму - немає й виплат.

"За 6 років війни Кабмін повинен був розробити спеціальний нормативно-правовий акт, який би встановив порядок відшкодування збитків, завданих терористичним актом та процедуру виплати компенсації, але цього так і не сталося", - пояснює Марина Кіптіла, адвокат ГО "Правозахисна Група "СІЧ".

За її словами держава лише напрацьовує проєкт цього документа, а чинний порядок дискримінаційний, бо поширюється лише на власників житла на підконтрольній території.

Однак, 50 тисяч грн, які присудив Верховний Суд, пані Панфілова так і не отримала. Пів року Казначейська служба ігнорує всі запити правозахисників.

"Ймовірно, це пов'язано з тим, що у квітні парламент прийняв зміни до держбюджету і фактично "заморозив" такі виплати на виконання судових рішень до кінця року. Однак Конституційний Суд визнав цей крок незаконним. Тому рішення суду незабаром повинне бути виконане", - каже пані Кіптіла.

"Якщо ж ні, ми будемо оскаржувати бездіяльність Казначейства в суді, і незалежно від цього, подамо скаргу до Європейського суду з прав людини". - додає вона.

Після п'яти років життя в студентському гуртожитку Ніна Панфілова переїхала до Новогродівки, що на Донеччині. Житло знайшла випадково, блукаючи від будинку до будинку. Тепер винаймає крихітну кімнату без особливих умов. Єдина втіха: тут почувається ближче до дому.

"Мене всі ці роки дуже тягнуло додому. Я шукала таке житло, щоб одна нога була вдома, а інша - в Україні. Якби мені виплатили хоча б ці 50 тисяч, то я б купила хоч якусь хатинку "на курячих ніжках". У мене пенсія 2200 грн, за що я куплю? (Плаче. - Ред.). Краще б я одразу тоді здохла і не мучилася всі ці роки. Це просто пекло!"

"Вважаю, це перемога"

За шість років війни компенсацію від держави за зруйноване житло не отримав жоден постраждалий. Прийняті постанови виявилися недієздатними на практиці. Лише 2 вересня Кабмін затвердив порядок використання коштів, виділених на компенсацію за зруйноване житло з держбюджету.

Йдеться про 20 млн гривень. Але таких, як Ніна Панфілова, це не торкнеться, адже компенсацію отримають лише власники зруйнованого житла на підконтрольній Україні території. Однак у Мінреінтеграції вважають цей крок справжнім проривом.

"Оскільки 6 років це питання взагалі не рухалося, вважаю, це перемога. Часто такі компенсації запроваджуються не раніше, ніж через 10 років, коли держави починають економічне відновлення. Що ж до окупованих територій, то як ми можемо дістатися майна і підтвердити, що воно зруйноване? Це - або співпраця з колаборантами, що неможливо, або посередництво міжнародних організацій", - каже Інна Голованчук, заступниця міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

"Але країна-окупант - це Росія, і саме вона несе відповідальність за все, що відбувається на окупованій території. Ми будемо подавати загальний позов проти РФ", - наголошує вона.

Говорити про термін подання такого позову до Міжнародного Кримінального Суду дуже рано, - кажуть у міністерстві. Спершу потрібно створити повний реєстр порушених прав та оцінити суму збитків.

"Створюється база даних всіх порушених прав: майнових та немайнових, і коли буде повна картина - подається уніфікований позов до країни-агресора. Тоді Міжнародний суд виносить рішення щодо компенсації".

Максимальна сума виплати за зруйноване житло, яку пропонує держава постраждалим, - 300 тисяч гривень. До кінця року компенсацію повинні отримати 66 людей. А на наступний рік на виплати заклали 114 млн грн.

"Коли я запалила свічку, то побачила, що живіт Лілі розрізаний"

Серед тих, хто й досі бореться за компенсацію за зруйноване житло уже на підконтрольній території, - мати трьох дітей Наталя Клименко з Мар'їнки.

"Це сталося в ніч з 17 на 18 серпня (2015-го - Ред.). Ми лягли спати при свічці, бо світла не було. Біля часу ночі прогримів перший вибух. Задзвеніло у вухах, ми з чоловіком впали на підлогу та прикрили менших: 5-річного Ваню і Лілю. Старший син спав у іншій кімнаті. Від другого вибуху на нас упала стеля. Я сама відкопалася і почала шукати дітей, але від пилу нічого не було видно", - розповідає Наталя.

Старший, 11-річний Ростислав, допомагав батькам відкопувати брата та сестру.

"Ми побачили ніжку Вані і кинулися витягати. Він був живий, але дуже обпечені руки та коліна, побита спина. Лілю я ніяк не могла знайти! Коли почула її плач - і відкопала. У цей час чоловік побіг за допомогою".

Звільнивши дітей з-під завалів, Наталя спустилася з ними у підвал. І лише тоді помітила, що 5-місячна Ліля сильно поранена.

"Коли я запалила свічку, то побачила, що живіт Лілі розрізаний, а всі кишки назовні… Всі мої руки були у крові, у стані шоку я цього не помічала. Так рукою і тримала нутрощі аж до лікарні".

У Кураховому немовля прооперували, але оскільки там не було дитячої реанімації, доправили гвинтокрилом до Дніпра. Там провели ще чотири операції, але на останній - серце дитини не витримало.

"Ми лишилися ні з чим"

Після трагедії залишатися у будинку було неможливо: покрівлю рознесло на шматки, дах упав, а стіни покрилися тріщинами. Родина переїхала жити до родичів, а за два тижні - втратила і залишки свого майна.

"Через два тижні сталося друге потрапляння - у сарай, і все, що ми туди винесли, - все згоріло. Наші гуси, качки, кролики - згоріли живцем… Ми лишилися ні з чим".

Тоді речами та коштами родині допомогли добрі люди, а не держава.

"Одразу депутати й мери обіцяли допомогу, але по сьогодні "допомагають". Житло ми самі винаймаємо: ванни і туалету нема, купання в мисках - це знущання, їй Богу! Мені від мами ще лишився будинок у Мар'їнці, але він теж повністю зруйнований обстрілами".

Через відсутність механізму компенсації всі спроби Наталі отримати виплати закінчувалися нічим. Зараз жінка звернулася за повторним обстеженням будинку, яке повинна зробити спеціальна комісія.

Мінреінтеграції взяло ситуацію під контроль, але уже зараз її справу розглядає Європейський Суд з прав людини.

"Відповідачі у суді - Росія та Україна. Міжнародне право говорить, що держава повинна забезпечувати ефективне розслідування злочинів на її території, а також безпеку життя та збереження майна громадян", - розповідає юристка Правозахисної групи "СІЧ" Ксенія Онищенко.

"Росія, своєю чергою, є агресором та несе повну відповідальність за зруйноване майно. Після рішення суду Наталя зможе отримати грошову компенсацію", - додає вона.

Після загибелі Лілі Клименко минуло 5 років. У родини з'явився ще один син - Артем, якому скоро виповниться три.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!