Чорнобиль уповільненої дії: російські атомні субмарини на дні океану

В одному з найбагатших у світі риболовецьких регіонів, на морському дні ось уже кілька десятиліть повільно розкладаються радіоактивні рештки субмарин радянських часів. Нині Росія готується підняти їх на поверхню.

За традицією, росіяни дарують живим людям непарну кількість квітів, а парну приносять на могили чи до пам'ятників.

Та кожен другий день 83-річна Раїса Лаппа приносить три троянди або гладіолуси до меморіальної дошки на честь її сина Сергія у його рідному місті Рубцівську - так, ніби він не потонув разом зі своїм підводним човном у невдалій буксирувальній операції у Північному Льодовитому океані 2003 року.

"Час від часу я наче втрачаю розум, стаю трохи ненормальною - мені здається, що він живий. Тому я приношу непарну кількість квітів, - каже вона. - Човен треба підняти, щоби ми, матері, поховали останки своїх синів. Можливо, тоді мені було б трохи спокійніше".

Після 17 років невиконаних обіцянок її бажання може нарешті здійснитися, хоч і зовсім не з поваги до капітана Сергія Лаппи та шести інших членів екіпажу.

Проєктом постанови, опублікованим у березні, президент Володимир Путін запустив у дію плани з підняття двох радянських атомних субмарин і чотирьох окремих реакторів з мулистого дна.

Це має зменшити обсяг радіоактивних відходів у Північному Льодовитому океані на 90%. Перший на черзі човен Лаппи - К-159.

Наступного року Росії випадає черга очолювати Арктичну раду.

Схоже, напередодні цього вона хоче продемонструвати не лише видатну комерційну та військову потужність у дедалі теплішій Арктиці, а й турботу про її довкілля.

К-159 лежить неподалік від Мурманська у Баренцовому морі - багатому на тріску, домівці великої кількості пікші, камчатських крабів, моржів, китів, білих ведмедів та багатьох інших тварин.

Водночас Росія і далі "атомізує" арктичний регіон, вводячи нові військові кораблі та озброєння, й це попри дві нещодавні аварії.

Зогнилий спадок

Під час Холодної війни США та СРСР збудували понад 400 атомних підводних човнів.

Ця "беззвучна служба" дозволяла завдати ворогові зворотний удар, навіть якби він вдарив зненацька і вивів з ладу ваші шахтні пускові установки та стратегічні бомбардувальники.

Розташований лише за 97 кілометрів від країни-члена НАТО Норвегії, північний порт Мурманськ із низкою військових баз у його передмістях став центром радянського атомного флоту та криголамів, разом з їхнім надзвичайно радіоактивним відпрацьованим паливом.

Після падіння залізної завіси стали відомі наслідки такої політики. Наприклад, на сховищі у губі Андреєва - звідки у 1982 році у Баренцове море витекло 600 тисяч тонн радіоактивної води - відпрацьоване паливо з більш ніж сотні субмарин зберігали, зокрема, в іржавих цистернах просто неба.

Після тієї аварії, побоюючись зараження, Росія та західні країни (зокрема Британія) здійснили масштабне прибирання.

Вони витратили близько 1,3 млрд доларів на те, щоби зняти з експлуатації та розібрати 197 радянських атомних субмарин, утилізувати стронцієві батареї з 1000 навігаційних маяків і почати видалення палива та відходів з губи Андреєва та трьох інших забруднених прибережних зон.

Однак, як і в інших країнах, у СРСР ядерні відходи також скидали у відкрите море, і нині увага спрямована переважно туди.

2019 року спеціально створений консорціум, до складу якого увійшла і британська група з питань ядерної безпеки Nuvia, провів проєктний аналіз потенційного прибирання.

Фахівці знайшли у Північному Льодовитому океані 18 тисяч радіоактивних об'єктів, включно з 19 кораблями і 14 реакторами.

Хоча радіація від більшості цих об'єктів наближається до фонового рівня завдяки нашаруванням мулу, близько тисячі об'єктів досі випромінюють гамма-радіацію на підвищеному рівні.

На 90 відсотків у цьому випромінюванні винні шість об'єктів, які російська державна корпорація з атомної енергії "Росатом" планує підняти у найближчі 12 років.

Про це повідомив BBC Future Planet голова відділу міжнародної технічної підтримки "Росатома" Анатолій Григорьєв. Ці об'єкти: дві атомні субмарини та реакторні відсіки ще трьох атомних субмарин і криголама "Ленін".

"На нашу думку, навіть надзвичайно мала ймовірність того, що з цих об'єктів протечуть радіоактивні речовини, становить неприйнятний ризик для екосистем Арктики", - зазначив пан Григорьєв у офіційній заяві.

Такого масштабного прибирання ядерних решток не робили ще ніколи. Щоб підняти реакторні відсіки, треба виконати низку операцій у крижаних водах, де такі операції в принципі можливі лише три-чотири місяці на рік.

Ще складніше підняти дві атомні субмарини, що сумарно породжують 1 млн кюрі радіоактивності - близько чверті того, що вивільнилось за перший місяць після аварії у Фукусімі.

Одна з них - К-27, яку через високу вартість прозвали "золотою рибкою".

Ця 118-метрова ударна субмарина (тобто розроблена спеціально для знищення інших субмарин) виявилася проблемною від самого запуску у 1962 році.

Її обладнали експериментальними реакторами з рідкометалевими теплоносіями. Один з них через шість років прорвався, внаслідок чого шестеро моряків отримали смертельні дози радіації.

У 1982-83 роках її реактор залили асфальтом і потопили східніше від Нової Землі, на глибині лише 33 метри. Ніс субмарини довелося пробивати буксиром, оскільки після пробиття баластних цистерн затонула лише корма.

К-27 потопили з дотриманням певних заходів, які мають гарантувати безпечність решток до 2032 року. Більш загрозливою видається інша аварія, у якій затонула К-159 - 107-метрова ударна субмарина проєкту "Кит", що була в експлуатації з 1963 по 1989.

Вона потонула, й на дні опинилося 800 кг відпрацьованого уранового палива - прямо під жвавими риболовними та мореплавними шляхами трохи на північ від Мурманська.

Томас Нільсен, редактор інтернет-газети Barents Obsever, називає ці субмарини "Чорнобилем уповільненої дії на морському дні".

Інгар Амундсен, відповідальний за питання міжнародної ядерної безпеки з норвезького Управління радіаційної та ядерної безпеки, погоджується: якщо й надалі не чіпати затонулі субмарини, то забруднення навколишніх вод - це лише питання часу.

"Вони містять відпрацьоване радіоактивне паливо у великих кількостях; немає сумнівів, що радіація так чи інакше просочиться у навколишнє середовище".

"А з досвіду нам відомо, що навіть незначне зараження, ба навіть чутки про нього, призводить до проблем та економічних наслідків для моря та риболовних господарств".

"Проклятий серпень"

Сергій Лаппа народився у 1962 році у Рубцівську, невеличкому місті на Алтаї неподалік від кордону з Казахстаном.

Хоча від найближчого океану його віддаляли тисячі кілометрів, він зацікавився мореплавством на гуртку судномоделювання, а після школи вступив до Севастопольського вищого військово-морського інженерного училища.

Високий, спортивний, з хорошими оцінками у дипломі, після випуску він отримав місце у найпрестижнішому підрозділі радянського флоту: Північному підводному флоті.

Після розпаду СРСР флот переживав занепад. що світ особливо побачив у серпні 2000 року, коли у Баренцовому морі затонув першокласний багатоцільовий підводний човен "Курськ" зі 118 членами екіпажу на борту.

На той час пана Лаппу призначили відповідальним за К-159, який з 1989 року іржавів на причалі у віддаленому флотському пункті базування Гремиха. За сильні вітри місце прозвали "островом летючих собак".

Зранку 29 серпня 2003 року надійшов довгоочікуваний наказ відбуксирувати напівзогнилий К-159 на базу поблизу Мурманська для утилізації. Човен прикріпили тросами до чотирьох 11-тонних понтонів, щоби він не затонув по дорозі, й вирушили на місце призначення, попри прогнози сильного вітру.

Реактори були відключені, тож Лаппа та його екіпаж з дев'яти інженерів керували човном у світлі ліхтариків.

О 12.30 ночі, поблизу острова Кільдін, троси, що з'єднували човен із понтонами, розірвалися у штормових водах. За пів години виявилося, що у восьмий відсік затікає вода. Поки у штабі вирішували, чи висилати дорогу вертолітну експедицію на порятунок морякам, вони відчайдушно намагалися втримати човен на плаву.

О 2:45 ночі Михайло Гуров вислав останнє радіоповідомлення: "Нас затоплює, зробіть щось!" Коли прибули рятувальні човни з буксирувальника, К-159 був уже на дні біля Кільдіну. Трьом морякам вдалося з нього виплисти, але вижив із них лише старший лейтенант Максим Цибульський. Його шкіряна куртка набралася повітря й тримала його на воді.

Атомна субмарина знову - як і "Курськ" - затонула у "проклятому" місяці серпні, писали російські газети; однак цей випадок привернув небагато уваги у порівнянні з "Курськом".

Керівництво флоту пообіцяло рідним загиблих підняти К-159 наступного року, а тоді раз у раз відкладало цей проєкт.

Навіть через 17 років, попри вимивання та гниття, дуже ймовірно, що принаймні кістки загиблих лишаються у субмарині, каже Лінн Белл, судово-медичний антрополог з Університету Саймона Фрейзера. Та сім'ї давно вже втратили надію, що їх піднімуть на поверхню.

"Родичі відчули б полегшення, якби їхні батьки та чоловіки були поховані, а не лишалися на дні моря у сталевій посудині, - каже син пана Гурова Дмитро. - Просто ніхто вже не вірить, що це станеться".

Утім, наразі ситуація змінилася, і в Росії пожвавився інтерес до Арктики з її закинутими радянськими портами та військовими містечками.

Починаючи з 2013 року, збудовали 7 арктичних військових баз і два танкерні причали, що увійшли до Північного морського шляху - коротшого маршруту до Китаю. Як обіцяє Путін, до 2025 року ним транспортуватиметься 80 млн тонн вантажу.

К-159 лежить саме під кінцевою ділянкою цього маршруту.

Мінімізація ризику

Над Росією, Норвегією та іншими країнами, чиї риболовецькі судна борознять багаті рибою води Баренцового моря, нині зависнув Дамоклів меч.

У 2014 році російсько-норвезька експедиція до місця аварії К-159 перевірила стан води, морського дна та фауни (наприклад, нереїдових червив) і не знайшла радіації, окрім звичайної фонової.

Проте експерт з московського Курчатовського інституту сказав тоді, що порушення цілісності захисної оболонки реактора "може відбутися протягом тридцяти років після затоплення у кращому випадку і протягом десяти років у гіршому".

Тоді вивільняться радіоактивні цезій-137 і стронцій-90, а також інші небезпечні ізотопи.

Завдяки величезній площі океанів радіація тут швидко розріджується. Втім, навіть невелика її кількість може концентруватися у тваринах на вершині харчового ланцюга через явище, відоме як "біоакумуляція", а потім споживатися людьми.

Але рибна індустрія Баренцового моря, звідки беруть переважну більшість тріски та пікші для повсюдних у Британії "фіш-енд-чіпс", може постраждати "економічно ще більше, ніж екологічно", каже Гільде Еліз Гелдал, науковиця з Норвезького інституту морських досліджень.

За її розрахунками, якщо весь радіоактивний матеріал з реакторів субмарини К-159 вивільниться єдиним "імпульсним розрядом", це підвищить рівень цезію-137 у м'язовій тканині тріски зі східної частини Баренцового моря принаймні у 100 разів.

Так само вплине й витік з "Комсомольця", ще одного радянського підводного човна, затонулого поблизу Норвегії, який підіймати поки не збираються.

Це усе ще буде в межах допустимої норми, встановленої норвезьким урядом після Чорнобильської катастрофи, - однак покупців все одно може відлякати.

До прикладу, понад 20 країн продовжують бойкотувати японські морепродукти, хоча лабораторні дослідження не виявили небезпечної концентрації радіоактивних ізотопів у тихоокеанській хижій рибі після аварії на атомній станції у Фукусімі у 2011 році.

Заборона на рибальство у Баренцовому та Карському морях може вартувати російській та норвезькій економіці близько 140 млн доларів на місяць, згідно з техніко-економічним обґрунтуванням проєкту підняття решток, виконаним Європейською комісією.

З іншого боку, якщо при піднятті субмарини станеться якась аварія, це може сколихнути реактор, потенційно змішуючи елементи палива та запускаючи неконтрольовану ланцюгову реакцію, що завершиться вибухом.

Тоді рівень радіації у рибі може підскочити у 1000 разів. Якщо ж аварія станеться близько до поверхні, це може позначитися і на земних тваринах, і на людях, припускають в іншому норвезькому дослідженні.

Норвегія буде змушена припинити продаж арктичних продуктів, таких як риба чи оленина, на рік або більше. Згідно з цим дослідженням, радіації може вивільнитися ще більше, ніж при аварії у бухті Чажма поблизу Владивостока у 1985 році.

Тоді під час перезавантаження активних зон реакторів почалася ланцюгова ядерна реакція і пролунав вибух, який убив десятьох моряків.

Утім, пан Амундсен вважає, що ризик таких надзвичайних випадків при піднятті К-159 чи К-27 є надзвичайно низьким, а ретельне планування допоможе його мінімізувати, як це було під час видалення небезпечного відпрацьованого палива з губи Андреєва.

"В такому разі ми не передамо цю проблему у спадок нащадкам - поколінню, яке вже погано знатиме, що робити з цим успадкованим непотребом", - каже він.

Слід зауважити, що безпека та прозорість російської ядерної промисловості часто викликає сумніви. Наприклад, у червні цього року над Північною Європою виявили радіоактивний йод-131, і державні органи Нідерландів дійшли висновку про його походження з заходу Росії.

Відпрацьоване ядерне паливо, вилучене з губи Андреєва, перевезли залізницею на переробне підприємство "Маяк", але воно має не вельми надійну репутацію. Зокрема, воно відоме ядерною катастрофою 1957 року, на той час найгіршою у світі.

"Росатом" продовжує заперечувати висновки міжнародних експертів про те, що саме це підприємство було джерелом радіоактивної хмари рутенію-106, зафіксованої над Європою у 2017 році.

Хоча К-159 і К-27, безперечно, треба підняти, Рашид Алімов з російського Greenpeace має свої застереження. "Ми хвилюємось про моніторинг цього проєкту, про участь громадськості та перевезення відпрацьованого палива на "Маяк", - каже він.

Нестандартна операція

Щоби підняти субмарину К-159 з морського дна, потрібен винятковий інженерний геній.

США витратили 800 млн доларів на спробу підняти іншу радянську субмарину, дизельну К-129, яка перевозила кілька ядерних ракет, з глибини 5000 м у Тихому океані.

Це робилося під прикриттям розробки ресурсів морського дна. Врешті-решт їм вдалося підняти на поверхню лише третину субмарини й здобути зовсім мало корисних даних для ЦРУ.

Це була рекордна операція за глибиною, з якої підіймали корабель; за вагою ж корабля, рекорд належить підняттю "Курська". Цей ракетний підводний човен вагою 17 тисяч тонн затонув у Баренцовому морі на глибині 108 м.

Щоби його підняти, нідерландські компанії Mammoet і Smit International установили 26 гідравлічних домкратів на гігантській баржі й пробили 26 отворів у прогумованому сталевому корпусі за допомогою водомета, яким керували аквалангісти.

8 жовтня 2001 року, поспішаючи встигнути до сезону зимових штормів, після чотирьох місяців виснажливої праці з багатьма затримками, оператори домкратів вчепили сталеві затискачі у 26 отворів і за 14 годин підняли "Курськ" з морського дна. Відтак човен відбуксирували в один з сухих доків Мурманська.

З вагою менш ніж 5 тисяч тонн, К-159 значно менший, ніж "Курськ"; та навіть до потоплення його зовнішній корпус був "крихким, мов фольга", словами представника екооб'єднання Bellona.

Відтоді він накопичив на собі 17-річний шар мулу. Оскільки у його носовій частині є вибоїна, це, скоріше за все, унеможливлює початковий план: накачати човен повітрям і підняти за допомогою повітряних куль.

На спонсорській конференції Європейського банку реконструкції та розвитку, що відбулася у грудні, представник "Росатома" сказав, що у світі немає корабля, здатного підняти К-159 з морського дна, тож спеціальне рятувальне судно доведеться спочатку збудувати.

Це додатково збільшить вартість підняття шести найбільш радіоактивних об'єктів (330 млн доларів). Росія поставила питання збору фінансової допомоги, й потенційні спонсори зараз активно його обговорюють, пояснює Бальтасар Ліндауер, директор ЄБРР з питань ядерної безпеки.

"Всі згідні, що з цим щось треба робити", - каже він. Корабель, збудований на таке спеціальне замовлення, напевно, потребуватиме багато специфічних технологій, зокрема таких як підрулювальні пристрої на носі та кормі, щоб корабель тримався точно над місцем потоплення.

Втім, у серпні пан Григорьєв сказав у інтерв'ю вебсайту, фінансованому "Росатомом", що компанія розглядає інший план: використати дві баржі, обладнані гідравлічними кабельними домкратами.

Замість сталевих затискачів, як при піднятті "Курська", корпус планують захопити велетенськими вигнутими щупальцями й частково підняти у просторі поміж баржами. Тоді під нього загонять плашкоут, здатний частково занурюватись, на якому субмарину остаточно піднімуть на поверхню й нарешті відбуксирують у порт.

Таким чином можна буде підняти не лише К-159, а і К-27, пояснив пан Григорьєв.

Одна з трьох інженерних компаній, що розробляють свої пропозиції для "Росатома", - військове конструкторське бюро "Малахіт". У 2007 році воно вже складало проєкт підняття К-159, який "так і не реалізували через брак коштів", за словами головного інженера.

Цього року бюро взялося за оновлення колишнього плану, каже його працівник нашому кореспонденту у вестибюлі "Малахіту" у Санкт-Петербурзі. Втім, багато питань поки лишаються без відповіді.

"В якому стані корпус? Який тиск він може витримати? Скільки мулу на ньому накопичилось? Необхідно дослідити, які там умови", - каже працівник, але до нас підходить керівник служби безпеки й перериває нашу розмову.

Ядерний парадокс

Видалення шести радіоактивних об'єктів добре пасує до нового іміджу Путіна як захисника крихкої арктичної екосистеми.

У 2017 році він особисто проінспектував результати видалення 42 тисяч тонн брухту з архіпелагу Земля Франца-Йосифа у межах "генерального прибирання Арктики". На щорічній конференції народів Арктики він виступив з промовою про збереження довкілля.

А того ж дня у березні 2020 року, коли він видав проєкт постанови про підняття затоплених об'єктів, він підписав ще й документ про "захист Арктичної екосистеми, рідних земель і традиційного способу життя корінних народів" як один з шести національних інтересів у цьому регіоні.

"Для Путіна Арктика - частина його історичної спадщини. Вона має бути добре захищена, чиста та приносити реальну користь", - каже Дмитро Тренін, директор Московського центру Карнегі.

Однак, виступаючи за чистоту Арктики, Кремль водночас підтримує видобуток тут нафти та газу, який створює більшу частину трафіку на Північному морському шляху.

Державна компанія "Газпром" розбудувала (і продовжує розбудовувати) один з двох найбільших нафтогазових майданчиків на півострові Ямал, а цього року уряд встановив нульовий податок на новий видобуток зрідженого природного газу в Арктиці, сподіваючись налагодити потік викопного палива та природних багатств, що потім виллється у трильйони доларів.

Прибираючи іржавий радянський ядерний спадок на крайній Півночі, Путін у той самий час розбудовує свій власний ядерний спадок. Регулярний запуск нових атомних криголамів, а у 2019 році - запуск єдиної у світі плавучої атомної електростанції знову зробили Арктичні води "найядернішими" на планеті.

Північний флот будує ще принаймні вісім субмарин і має плани ще на кілька, а також на вісім ракетних міноносців і один авіаносець, які всі працюватимуть на ядерній енергії.

Тут також випробовуються ядерний підводний дрон і крилата ракета. Загалом в Арктиці до 2035 року ймовірно функціонуватимуть аж 114 ядерних реакторів - майже вдвічі більше, ніж сьогодні, спрогнозували аналітики з Barents Observer у 2019 році.

Таке стрімке зростання уже не безпроблемне. У липні 2019 року пожежа на атомному глибоководному апараті поблизу Мурманська ледь не спричинила "катастрофу глобального масштабу", як сказав один офіцер на похороні 14 загиблих моряків.

Наступного місяця, під час випробування на плавучій платформі у Білому морі вибухнув рідинний ракетний двигун, вбивши двох операторів і на короткий час піднявши радіаційний фон у найближчому місті Сєвєродвінську.

"Спільні зусилля міжнародної спільноти, зокрема Норвегії та Росії, після розпаду Радянського Союзу, де гроші платників податків ішли на прибирання ядерних відходів", - хороша інвестиція у наші рибні резерви, - пише пан Нільсен з Barents Observer.

"Утім, сьогодні дедалі більше норвезьких і європейських політиків вбачають у цьому парадокс: міжнародна спільнота фінансує знешкодження наслідків Холодної війни, тоді як Росія, видається, надає пріоритет розбудові нової Холодної війни".

Поки прибирання доручене цивільній корпорації "Росатом", російське військове керівництво не має мотивації уповільнювати ядерні витрати, вважає пан Нільсен.

"Хто платитиме за знешкодження цих реакторів, коли вони вийдуть з експлуатації? - питає він. - Проблема сучасної Росії в тому, що військові не зобов'язані планувати дуже й дуже коштовну утилізацію всієї цієї техніки".

Отже, хоча найближчим часом має відбутися безпрецедентне в історії людства ядерне прибирання, можливо, воно виявиться лише прелюдією до майбутніх вимог, пов'язаних з експлуатацією атомної енергії в Арктиці.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

--