1966 рік: жовто-блакитний прапор над радянським Києвом

Рівно 50 років тому, 4 травня 1966-го КДБ УРСР розпочав слідство у резонансній справі, про яку ще довго перешіптувалися люди, і яка злякала керівну верхівку республіки. Адже в святковий день 1 травня над столицею замайорів жовто-блакитний прапор – на даху Київського інституту народного господарства!

Ніколи раніше в червоному Києві такого не було. Про цю виняткову подію голова КДБ УРСР Віталій Нікітченко 3 травня доповів ЦК КПУ в спеціальному повідомленні № 225/н із грифом "таємно". "Приняты меры к розыску преступника", – повідомив він.

Документ із Володимирської, 33 негайно поклали на стіл керівникові України Петру Шелесту. Той узяв справу на особистий контроль.

Слідчі шукали "злочинця", не здогадуючись, що насправді прапороносців двоє. І – найбільша несподіванка! – були вони не з середовища творчої чи наукової інтелігенції або опозиційних кіл, а представниками робітничого класу. Саме так, "прапор українських буржуазних націоналістів" встановили 26-річний електрозварник Віктор Кукса і 28-річний слюсар-сантехнік Георгій Москаленко.

Друзі мешкали разом у робітничому гуртожитку в Святошині. Обидва відслужили у війську, а тепер працювали на будівництві. Москаленко, крім того, навчався на вечірньому відділенні "нархозу" (так кияни називали інститут народного господарства), закінчував 4-й курс.

Вивісити заборонений у ті часи жовто-блакитний прапор вони вирішили на знак протесту проти повільного повернення сталінізму. Позаяк головного "десталінізатора" Микиту Хрущова було скинуто з кремлівського трону, а нова влада на чолі з Леонідом Брежнєвим взялася за тиху реабілітацію вусатого диктатора.

Щоправда, зробити святковий "подарунок" комуністам виявилося не так легко. Адже щоби вивісити прапор, його мали спочатку виготовити. Здавалося б, які проблеми? Берете дві тканини відповідних кольорів і зшиваєте. Правильно, але не за радянської системи. Бо все в дефіциті! В останні дні квітня хлопці довго кружляли магазинами: потрібних кольорів катма… Зрештою, придбали в Жовтневому універмазі два жіночі шалики – синій і помаранчевий.

На прапорі Георгій вивів чорнилом друкованими літерами: "Ще не вмерла УКРАЇНА, ще її не вбито!". Тризуб хлопці скопіювали з грошей УНР – вирізали з чорної матерії і нашили на полотнище.

Вирішили встановити саморобний прапор у ніч на 1 травня на даху "нархозу". По-перше, цей виш вигідно розташований навпроти заводу "Більшовик". Біля цього підприємства вранці шикуватиметься колона робітників і студентів, яка піде до Хрещатика на демонстрацію. Прапор, отже, побачать багато людей. А по-друге, Москаленко як студент цього інституту знав, як можна потрапити на дах.

До навчального корпусу поїхали останнім трамваєм – у ті часи громадський транспорт працював до 1-ї години ночі. Охоронці інституту вже понапивалися напередодні свята і вляглися спати.

Прапороносці обійшли будівлю ззаду, де на стіні була металева пожежна драбина. Георгій Москаленко залишився внизу на сторожі з самопалом, а Віктор Кукса з прапором поліз нагору. На даху вийняв з кишені кухонний ніж, зрізав червоний радянський стяг і прив’язав натомість жовто-блакитний.

Коли Віктор спустився, Георгій побризкав асфальт авіагасом (щоби міліцейський собака не взяв сліду) і друзі вирушили пішки до гуртожитку.

Уже о 7-й годині ранку біля "нархозу" метушилися сполохані міліціонери та кадебісти. Але прапор не знімали – думали, замінований. Поки викликали саперів, поки ті приїхали і виявили, що небезпеки нема, минуло ще кілька годин. Урешті жовто-блакитний стяг зняли.

Дев’ять місяців шукали відчайдухів. Кадебісти мали єдину зачіпку – напис на прапорі. Весь інститут перевіряли за почерками. Робили це непомітно, під виглядом необхідності заповнити якісь документи.

Наприклад, Георгія Москаленка викликали до військкомату і попросили заповнити анкету для виїзду за кордон. Обов’язково друкованими літерами! Чоловік здивувався, бо ніхто його в зарубіжжя не відряджав. Та й до чого тут військкомат? Але анкету заповнив – і попався.

Георгія та Віктора заарештували 21 лютого 1967 року. Їм інкримінували частину 1 статті 62 Кримінального кодексу УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда"), а також статтю 222 ("незаконне носіння холодної та вогнепальної зброї"). Зброєю вважали кухонний ніж, яким Кукса зрізав червоний прапор, та самопал, яким Москаленко мав подати сигнал товаришу в разі небезпеки.

Рішення Київського обласного суду, ухвалене на закритому засіданні 31 травня 1967 року, не відрізнялося логікою. Віктор, який вивішував прапор, отримав два роки, а Георгій, який лише прикривав друга, – три.

Покарання вони відбували у таборі суворого режиму №11 у селищі Явас (Мордовія).

Сміливців реабілітували тільки після розвалу СРСР. А 18 серпня 2006 року – через 40 років після вчинку! – їх нагородили орденами "За мужність" І ступеня. На корпусі Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (колишній "нархоз") встановили бронзову дошку, яка нагадує про легендарну подію, що відбулася тут у ніч проти 1 травня 1966 року.