Як Росія воювала і дружила з Китаєм: буремна історія відносин

Відносини між Росією і Китаєм "досягли найвищого за всю історію рівня", заявив нещодавно Володимир Путін. Ця історія справді нараховує кілька сотень років, але складається не тільки з союзів і "братства навіки".

Були і війни, і зіткнення, нерівноправні угоди, а також величезні "споконвічно китайські" території, які відійшли Росії.

І про все це, як кажуть сходознавці, гарно пам'ятають у Китаї, який зараз є союзником Росії.

Пригадаємо, як розвивалася історія між "північним ведмедем" та "східним драконом".

Китай - Росія: початок контактів

Історія відносин між Росією та Китаєм охоплює кілька століть складної дипломатії, торговельних контактів і територіальних суперечок.

Перші взаємини починалися ще у XVII столітті, коли російські казаки дісталися Амура і там почалися зіткнення з маньчжурською династією Цін.

У 1689 році уклали Нерчинський договір – це перша офіційна угода між двома державами. За нею росіяни мали відійти з Приамур'я, яке Китай вважав "споконвічно китайськими землями".

З XVIII століття розвивалася "Кяхтинська торгівля", зосереджена у прикордонному місті Кяхта на Забайкаллі. Росіяни везли сюди хутро, шкіру та промислові товари в обмін на китайський чай, шовк, порцеляну та інші предмети розкоші.

У XVIII–XIX століттях Росія поступово розширювала вплив у Центральній Азії й на Далекому Сході.

Їй вдалося укласти кілька договорів з ослабленим поразкою в Другій опіумній війні Китаєм (Айгунський та Пекінський договори 1858 та 1860 років), що закріпили за нею великі території Приамур'я, включно з Уссурійським краєм – у китайській історіографії ці втрати оцінюються у понад мільйон квадратних кілометрів.

У другій половині XIX і на початку XX століття Російська імперія намагалася і далі посилювати свою присутність у Маньчжурії – історичній області на північному сході Китаю, яка колись включала і згадане Примор'я.

Водночас слабкість Китаю та загрози з боку Японії спонукали Пекін до ситуативної співпраці з Москвою, яка перервалася після падіння династії Цін у 1912 році та початку революцій у Росії у 1917-му.

Комуністична співпраця

Після утворення СРСР радянське керівництво підтримувало китайський "революційний рух", допомагаючи при цьому як націоналістам з Гоміндану, так і створеній у 1921 році Компартії Китаю (КПК).

Тоді в роздробленому Китаї йшла боротьба між цими силами та "мілітаристами" – регіональними воєначальниками, які мали свої сфери впливу (зараз їх би назвали "польовими командирами").

А також проти Японії, що діяла в Маньчжурії, та інших "іноземних інтервентів".

Радянський Союз допомагав своїм китайським союзникам фінансово та військово – надсилав зброю та радників.

Серед останніх був, наприклад, головний військовий радник сил Гоміндану Василь Блюхер – у підсумку маршал, на честь якого колись була названа одна з вулиць у Києві.

Після розриву Гоміндану з китайськими комуністами у 1927 році СРСР припинив його підтримку, зосередившись на допомозі лише Компартії.

Дійшло до прямих зіткнень з колишніми союзниками, коли в 1934 році радянська армія увійшла у провінцію Сіньцзян на північному заході Китаю, щоб підтримати антигомінданівські сили. У подіях, відомих як "Інтервенція в Сіньцзян", іноземним інтервентом у Китай був уже Радянський Союз.

З початком повномасштабного японського вторгнення в Китай у 1937 році Союз відновив військову підтримку урядових сил Гоміндану і надсилав китайцям зброю, боєприпаси, літаки, а також пілотів та військових радників.

Наприкінці Другої світової, у серпні 1945 року, СРСР відкрито вступив у війну проти Японії (до цього формально діяв пакт про нейтралітет), провів блискавичну Маньчжурську операцію й розбив японську Квантунську армію.

А далі, за чотири роки з радянською підтримкою, до влади в Китаї приходять комуністи з Мао Цзедуном, й Радянський Союз першим у світі визнає Китайську Народну Республіку.

Від "золотої ери" до боїв на річці Уссурі

Період з 1950 по 1956 рік вважається "золотою ерою" радянсько-китайських відносин.

У 1950 році СРСР і КНР підписали Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу. В Китай пішла економічна та технічна допомога.

А також тисячі спеціалістів, які допомагали проводити індустріалізацію за радянським зразком. Так, у молодій Китайській Народній Республіці були збудовані сотні промислових об'єктів, її студенти навчалися у СРСР, а армію розвивали ті ж таки радянські радники.

Радянський Союз безоплатно передав китайцям Далянь – місто Дальній, яке заснували росіяни в 1898 році на орендованому у Китаю Ляодунському півострові, втратили після Російсько-японської війни і відвоювали в 1945 році (зараз його частиною є колишня база Порт-Артур).

Не завадила розвитку відносин і смерть Сталіна, якого Мао Цзедун визнавав лідером світового комуністичного руху.

Але роковим для "золотої ери" став XX з'їзд Компартії Радянського Союзу в 1956 році. Розвінчання культу особи Сталіна новим лідером СРСР Микитою Хрущовим, з яким у Мао Цзедуна відверто не склалися особисті стосунки, Пекін сприйняв як ідеологічну зраду та відхід від революційного марксизму-ленінізму.

Відносини між найбільшими країнами соцтабору почали погіршуватися.

КНР почала свій "Великий стрибок" – власну модель побудови комунізму, відмінну від радянської. Але відкликання у 1960 році радянських технічних спеціалістів з Китаю та припинення багатьох спільних проєктів стало несподіванкою та ударом по китайській економіці.

Радянський Союз також згорнув ядерну програму з Китаєм і припинив передачу відповідної технічної документації. А під час Китайсько-індійської війни 1962 року Москва, попри очікування Пекіна, не підтримала його і зайняла нейтралітет.

Компартії Китаю та Радянського Союзу обмінюються відкритими листами, в яких критикують та висміюють одна одну, а потім фактично розривають відносини.

У 1966 році стартувала китайська "Культурна революція", що посилила антирадянські настрої, а її найактивніші учасники "хуньвейбіни" ("червоногвардійці") проводили агресивні демонстрації біля посольства СРСР у Пекіні.

Ставлення до Радянського Союзу стало ворожим на офіційному та побутовому рівні, китайці почали пригадувати всі несправедливі, на їхню думку, дії та договори з царською Росією.

Поступово наростала напруга і на китайсько-радянському кордоні.

Її кульмінацією стало збройне зіткнення на острові Даманський на річці Уссурі у березні 1969 року, яке ледь не переросло у повномасштабну війну.

"Мінівійна"

Острів Даманський – невеликий шматок суші на річці Уссурі довжиною півтора кілометра і 600-700 метрів вшир.

Названий так у пам'ять про російського інженера, що потонув там у 1888 році.

Попри його китайську назву "Чженьбао дао", що означає "Острів скарбів", якогось особливого стратегічного значення він не має, а під час великих паводків повністю йде під воду.

Але сам він став місцем, де зіткнулася радянська та китайська зброя - і причини цього лежали ще у ХІХ столітті.

За згаданим Пекінським договором 1860 року, Китай, переможений у Другій опіумній війні проти Франції та Британії, погодився на територіальні поступки іншій зовнішній силі – Російській імперії.

Серед них, зокрема, була умова, що новий кордон по річці Уссурі проходить не по фарватеру (як це буває у рівноправних договорах), а по лівому, китайському березі. Тобто всі острови ставали російськими.

Острів Даманський лежить майже впритул до китайського берега, а раніше він взагалі був мисом.

Із загостренням радянсько-китайських відносин на Даманський та сусідні острови почали демонстративно заходити китайці, яких радянські прикордонники проганяли без застосування зброї – все скоріше виглядало як бійка "стінка на стінку".

Але 2 березня 1969 року на острів висадилися кілька десятків озброєних китайських військових. Коли радянський прикордонний наряд прибув для з'ясування обставин, китайці відкрили вогонь – одразу загинули 17 прикордонників.

Радянське підкріплення контратакувало з бронетранспортером. Китайці вели вогонь з мінометів, але зазнали втрат і відступили.

Сторони підтягували до острова все більше сил.

Як розповідав китайський історик Сюй Янь, КНР при підготовці до операції сформувало три розвідроти по 200-300 військових з бойовим досвідом.

А Радянський Союз розгорнув 135-у мотострілецьку дивізію з бронетехнікою та артилерією.

15 березня відбувся другий бій за острів Даманський, китайці атакували вже більшими силами.

Проти них радянська армія кинула кілька нових танків Т-62, що стало їхнім першим бойовим застосуванням в історії. Один з цих танків підбили, його екіпаж, серед якого був полковник, розстріляний при спробі залишити машину.

Пізніше цей Т-62 затонув, але китайці згодом підняли його, вивчили, він до цього часу виставлений у музеї китайської армії в Пекіні.

У підсумку радянська 135-а дивізія застосувала по китайцях на острові секретні тоді реактивні системи БМ-21 "Град" і змусила відступити.

Невеликі перестрілки навколо острова продовжувалися до вересня, коли СРСР і КНР домовилися, що на острові не буде ні китайських, ні радянських військових.

Всього у боях за Даманський загинуло 58 радянських військових, втрати китайців, за різними даними, становили кілька сотень бійців.

Як пише книга "Загиблі на чужині", серед вбитих на Даманському було шестеро прикордонників з національністю "українець" (але народжені вже у РСФСР).

У серпні 1969 року стався ще один прикордонний конфлікт біля озера Жаланашколь в Казахстані, внаслідок якого загинули двоє радянських прикордонників та 19 китайських військових (дані СРСР).

Все це поставило дві держави на межу повномасштабної війни і викликало сплеск пропаганди.

У СРСР вийшов документальний фільм "К событиям на Уссури", де йшлося про "маленький тайговий острів Даманський – частину нашої землі".

У трактуванні ж китайців - це радянські військові вторглися на китайську територію.

З вересня 1969 року почалася деескалація. Великого конфлікту між ядерними державами вдалося уникнути.

У СРСР згодом почали замовчувати ті події.

"СРСР не лише хотів стерти зайві нагадування про "мінівійну" з Китаєм, а й символічно позбавити сусіда прав претендувати на Далекий Схід", - каже опозиційний російський журналіст Дмитро Колєзєв.

"На початку 1970-х в Амурській області, а також у Хабаровському та Приморському краї близько 500 прикордонних географічних об'єктів отримали нові російські назви замість китайських та маньчжурських. Наприклад, найближчі до Даманського міста Іман, Сучан і Тетюхе перейменували на Дальнєрєченськ, Партизанськ та Дальнєгорськ", - відзначає він.

Дмитро Колєзєв додає, що у виданому в 2023 році "підручнику історії Росії Мединського" про бої за острів Даманський не згадується.

"Трамп навпаки": зближення Китаю з США

Після збройних зіткнень 1969 року китайсько-радянські відносини залишалися напруженими протягом багатьох років.

"Китай почав бачити в СРСР не лише соціалістичну країну, що стала на шлях ревізіонізму, а й "неоцарську" імперію, більш небезпечну, ніж Америка", - розповідав експерт з китайсько-російських відносин Лю Сід.

Ця напруга стала одним із головних чинників стратегічного зближення КНР із США.

А почалося все в 1971 році з неочікуваного запрошення американської збірної з пінг-понгу в КНР – епізод, описаний у фільмі "Форрест Гамп".

У тому ж році Пекін таємно відвідав радник з нацбезпеки президента США Генрі Кіссінджер, а на наступний – і сам президент Річард Ніксон.

Так СРСР втратив важливого союзника під час Холодної війни, а Китай – отримав постійне місце в Радбезі ООН замість Тайваню та доступ до американських інвестицій і технологій.

Фактично у трикутнику "СРСР-Китай-США" Кіссінджеру та Ніксону вдалося те, що намагається зараз зробити Дональд Трамп – перетягнути на свій бік одного з опонентів.

Тільки тепер мова йде про Росію – геополітичний маневр, який називають "Ніксон навпаки" і який поки що нинішньому американському президенту не вдається реалізувати.

"Безмежне" партнерство

Поворотним моментом для китайсько-радянських відносин став прихід до влади в СРСР Михайла Горбачова у 1985 році, який оголосив про готовність нормалізувати відносини з Китаєм.

Одночасно Ден Сяопін проводив політику реформ, відкритості та прагматичного підходу до Радянського Союзу.

Процес нормалізації стосунків двох соціалістичних держав завершився відновленням зв'язків між комуністичними партіями та історичною зустріччю Горбачова з китайським керівництвом у Пекіні в травні 1989 року, яка поклала кінець тридцятирічному періоду ворожнечі.

У травні 1991 року СРСР та Китай домовилися про демаркацію кордону по фарватеру річок Амур та Уссурі і острів Даманський офіційно перейшов до КНР.

Тож Росія успадкувала вже нормалізовані відносини з Китаєм, які поступово поглиблювалися.

Москва та Пекін підписали кілька угод про стратегічне партнерство, налагодили співпрацю і спільні військові навчання, домовлялися про доступ Китаю в Арктику, заснували Шанхайську організацію співробітництва та БРІКС.

У 2004 році вони уклали додаткову угоду про російсько-китайський кордон, за якою КНР отримала кілька прикордонних територій площею 337 квадратних кілометрів. Після чого у Пекіна офіційно не залишилося територіальних претензій до РФ.

А 4 лютого 2022 року, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення в Україну, Володимир Путін та Сі Цзіньпін задекларували партнерство "без меж".

"Через російсько-китайську співпрацю війна в Україні триває довше і жорстокіше, ніж могла б бути, військовий баланс сил в Індо-Тихоокеанському регіоні швидше змістився від Сполучених Штатів й дедалі більше країн, незадоволених обмеженнями західного світового порядку, відкрито й активно виступають проти нього", - писали у грудні 2024 року аналітики американського центру Council on Foreign Relations.

Ностальгія за мільйоном квадратних кілометрів

"Я б сформулювала, що це вища точка [російсько-китайських відносин], виходячи з нашого історичного досвіду. Слово "най" має на увазі, що краще вже не може бути. А я вважаю, що може. І нам потрібно в цьому напрямку розвиватися, тому що ми з Китаєм та китайським керівництвом і елітами дивимося на дуже важливі для людства речі зі схожих позицій", - говорила речниця російського МЗС Марія Захарова у детальному фільмі про "холодну війну" між СРСР і Китаєм.

Утім, не всі експерти та китаєзнавці так оптимістично дивляться на ставлення Пекіна до Москви та історичний спадок російсько-китайських відносин.

"Деякі люди [в Китаї] мають ностальгію за втраченими територіями: вони пам'ятають, що царська Росія вкрала у Китаю мільйон квадратних кілометрів територій, і взагалі, по-хорошому треба було б це повернути", - розповідав в інтерв'ю ВВС китаєзнавець і керівник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв.

Він же порівнював цю ностальгію китайців з "фантомними болями" росіян за Кримом, які були активізовані у 2014 році.

Схожі оцінки є і у самій Росії.

"Історія сповнена епізодів, які у Росії й у Китаї досі трактуються з націоналістично-патріотичних позицій. Ця розбіжність здатна затьмарити (або навіть перекреслити) позитивний багаж, спільно накопичений Москвою та Пекіном", - пише російський сходознавець та старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень МГІМО Іван Зуєнко.

Він звертає увагу, що негативне ставлення китайців до "царської Росії" частково переноситься і на сучасного північного сусіда.

"Як і раніше, Пекін вважає дії "царської Росії" "колоніальною експансією", стверджуючи, що договори укладалися за допомогою сили й обману, в результаті втрачено "мільйон квадратних кілометрів китайської території".

Однак, як заявляють самі китайці, це не означає, що китайська сторона розраховує на перегляд договорів і на повернення "втрачених територій", - відзначає Іван Зуєнко.

Однак при цьому в курсах історії та суспільному дискурсі Китаю поступово стає все менше згадок про підтримку КНР з боку Радянського Союзу на етапі громадянської війни та перших п'ятирічок.

Тому суспільна думка в Китаї "потенційно готова до перегляду відносин із Росією".

"Зараз основним бар'єром на шляху обвальної русофобії залишається політична воля Пекіна", - попереджає Зуєнко.